ДЕВ'ЯТА ГЛАВА
Гетьманування Івана Мазепи. Його політика. Дбайливість про освіту. Народні реакції за Мазепи: Палій, Петрик. Полтавська кампанія. Утиски уряду по Полтавськім бою. Гетьман Скоропадський. Павло Полуботок. Малоросійська колегія. Гетьман Данило Апостол. Малоросійське правління. Гетьман Кирило Розумовський. Упадок автономії України (1764).
Ми дійшли до кінця XVII століття, коли Україна опинилася в такому стані: правий берег повернено в пустелю, і такий ненормальний стан скріпили держави двома умовами; лівий же берег, котрий пробував під владою більш сильної держави, був густо заселений, і людності сюди все прибувало, бо з Правобережної України переходили сюди цілі села. Ми говорили вже, що лівобережна старшина, цілком забувши і про автономні інтереси рідного краю, і про демократичні бажання народу, дбала тільки про свої власні інтереси. То були часи найбільшої деморалізації серед старшини, коли вона виробляла із себе привілейований дворянський стан: кожний загарбував землю, де і скільки можна було, і грабував народ усякими правдами і неправдами. Цей дворянський стан, може б, і не склався так скоро, якби не з'явився чоловік, що з переконання, а не з власного інтересу вдержав і зміцнив той напрямок своїм авторитетом і привабив до себе всю старшину.
Таким проводирем був гетьман Іван Мазепа, чоловік найбільш освічений серед українських діячів. Він сам багато бачив у своєму житті і, таким робом, мав спроможність заручитися здобутками цивілізації, а крім того, він видається ще і природним талантом. Це єдиний з-поміж діячів XVII ст. справжній політик. [3] Правда, він часто помилявся у своїх рахунках, але все ж він був одним із видатніших політиків свого часу. Коли придивитися до його діяльності, то можна переконатися, що він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю. Але, прямуючи до неї, він помилився у виборі шляху: він цілком не вважав на демократичні ідеали народної маси, не дбав про прихильність її, а силкувався привабити до себе старшину, щоб утворити міцний привілейований стан, який підпер би його у боротьбі з московським урядом. Він думав зорганізувати Україну на зразок сусідніх держав, а там скрізь, у Польщі, яка йому була найбільш знайома, в Угорщині, у Волощині і т. д., він бачив монарха й аристократію, що підпирає того монарха, а останній надає їй усякі привілеї, аби утримати її при собі. Отже, і Мазепа поставив собі за найголовнішу мету своєї діяльності витворити таку аристократію на Україні. Він був переконаний, що тільки тоді Україна здолає осягнути автономію, коли така аристократія витвориться. Його гетьманування тягнеться впродовж 22 років, і за весь той час вся його діяльність прямувала до того, щоб витворити численну заможну аристократію.
Коли переглянемо всі його універсали, побачимо, як сильно піклувався він про це. Він дуже щедро роздавав землі старшині, всі головніші посади доставляв своїм улюбленим родам. Тому що старшинування не переходило у спадщину і нащадки старшини ставали простим суспільством, Мазепа задумав витворити новий стан, якому надав прізвище «бунчукових товаришів». Цим бунчуковим товаришам він надає маєтки, їх стан робить спадковим і привілейованим, хоч і лишає їх без усякого уряду. До цього стану він записує всіх синів старшини, тих, що були раніш старшиною, а також чужоземців, що могли доказати свої шляхетські права. На обов'язку цього стану лежать тільки почесні функції: брати участь у гетьманській свиті, у посольствах і виконувати окремі доручення гетьмана. Окрім бунчукових товаришів, з'являються ще значні товариші, військові товариші, які грають таку саму роль при генеральній старшині і полковниках, що бунчукові при гетьмані; всі вони держаться не на уряді, а на землі.
[3] Я трохи виясню, що я розумію під назвою «політик». Політика не визначає того, щоб людина мала свої інстинкти і теорії і вводила їх у життя. Політика вимагає спеціальних відомостей і засобів. Це наука більш математична, ніж гуманітарна. Від політика вимагається розуміння сил суспільності і уміння користуватися ними: він мусить завжди наперед знати, за що може тоді чи тоді взятися, що може виконати, а чого не можна зробити. Через те талановитим політиком зветься той чоловік, котрий у своїй діяльності береться за осягнення такої мети, яку у тім часі можна осягнути. Він мусить завчасу добре обрахувати ті сили, на які може опертися, мусить бути добре ознайомлений зі всіма суспільними напрямками свого часу і повинен уміти вичекати такого зручного часу, коли зможе найкраще виконати свої заміри. Всі оці таланти безумовно мав Мазепа. (Прим. автора)