1936 рік
Дні народження митців слова. Лютий
1. Микола Вербицький 1843; Євген Маланюк 1897
2. Євген Гребінка 1812; Джеймс Джойс 1882; Валер'ян Підмогильний 1901
3. Гео Коляда 1904; Любов Забашта 1918
4. Божена Нємцова 1820; Михайло Пришвін 1873; Климент Квітка 1880
5. Вільям Берроуз 1914; Іван Варавва 1925
6. Еваріст де Парні 1753; Юрій Шовкопляс 1903
7. Чарльз Діккенс 1812
8. Жуль Верн 1828
9. Василь Жуковський 1783
10. Борис Пастернак 1890; Бертольд Брехт 1898
11. Самійло Величко 1670; Агата Турчинська 1903
12. Лесь Мартович 1871
13. Іван Крилов 1769; Богдан Жолдак 1948
14. Леон Баттіста Альберті 1404; Борис Штерн 1947
15. Паоло Буцці 1874, засновник літературного футуризму
16. Микола Лєсков 1831; Єн Бенкс 1954
17. Олекса Влизько 1908; Агнія Барто 1906
18. Тоні Моррісон 1931
19. Рю Муракамі 1952; Емі Тан 1952
20. Ярослав Івашкевич 1894; Улас Самчук
21. Вістен Х'ю Оден 1907
22. Левко Боровиковський 1806
23. Микола Шпак 1909; Кость Москалець 1963
24. Іван Липа 1865
25. Леся Українка 1871; Оля Фреймут 1982
26. Крістофер Марлоу 1564
27. Леонід Смілянський 1904
28. Бертольд Ауербах 1812
29. Йоргос Сеферіс 1900
Оля Фреймут. Флорівський монастир
У Флорівському монастирі закінчилася святкова літургія. Одразу після молитви розпашілі в тисняві люди випадали з Вознесенської церкви. Чоловіки здебільшого чубаті, але десь виблискували й анатомічно лисі, деякі — з пляцочком волосся на голій макітрі. Жінки в беретах та пальтечках з хутряними, подекуди над'їденими міллю комірцями чи то з видр, чи то норок, чи кролика... аби тільки хутро. До церкви ж треба в найліпшому. Пальці мерзли, але рукавиць ніхто не вдягав — щоб Бога не прогнівити — правою хрестилися, затискаючи лівою зашморгані куферки та пакетики.
Невже целофанові торбини досі перуть?
За натовпом, що, задкуючи, покидав храм, з-за захристя спостерігали дві блакиті — очі недозволено красивої монахині, матінки Флоріани. Недозволено вона й мислила. Але святі друзі, Богородиця та Святий Миколай, дивилися з образів без образи, не засуджували Флоріаниних думок. Бідність та лихо тягнуть людей до Бога. Злиденні приходять сюди, мов у банк по кредит на щастя. У Бога вигідніше — безвідсотковий. А де ж ті, що отримали благодаті? Заможні, здорові, з живими дітьми ясноокими? Депресіям віддаються з нудьги. Нарікають, набивають черево — їдять лобстерів, восьминогів, роблять зі шлунку акваріум... Міняють жінку з порцеляновими зубами і гумовими устами на новішу, красивішу. Такий постійний обмін: тіло на тіло; машину на новішу модель...
Під супровід Флоріаниних думок догорала свічка біля образа Богородиці. Аскетка схилилася над нею, щоб уберегти полум’я від неминучої кончини. Не спинити. Догорить. Вона знала з власного досвіду. Вогонь — це майбутній холод. Любов — розчарування. Пристрасть — байдужість. Людина — небіжчик. Коханка — монахиня. Усе навколо зміниться. Квіти під іконами стануть віниками. Красиве перетвориться на потворне. Флоріана пригадала, як не любила дивитися бабунин альбом. Там у ружах та намистах жили молоді панянки. Обійми кремезних чоловіків, щедро заставлені стравами столи... Бабця схожою на грабельки рукою гортала сторінки:
— Ось, Флоренько, дздідзьо Йосиф. Така шевелюра була, йой, вилася на всі боки. Кажуть, мама Ганя (Царство Небесне!) підстригла його в рочок, чуба закопала під черешнею біля криниці — і він такий став кудлатий...
— А це ви, бабуню?
Пауза. Мовчанка. Соло сльози. Флоріана знала — зараз старенька заплаче. Над утраченим Всесвітом, де було життя і любов. Не доживання — дожидання Панни у Білому.
— Ось і я. Світлина чорно-біла. Не видно кольору очей — вони завжди були, як у тебе: волошки-незабудки. Груші в дідусевому саду, мамина колискова, молоко від корови Краси у горнятку... Навіть політ бджоли у безтурботно-жовтому... Були... була... було… був... Безпорадність перед кінцем. Усе надломиться. Останній такт віддиригентить життя — і настане смерть...