Семья заменяет все. Поэтому, прежде чем ее завести, стоит подумать, что тебе важнее: все или семья.
Погибаю от безвкусия окружения.
Ох уж эти несносные журналисты! Половина лжи, которую они распространяют обо мне, не соответствует действительности!
Дарить надо то, что жалко.
Женщины, конечно, умнее мужчин. Вы когда-нибудь слышали о женщине, которая бы потеряла голову только от того, что у мужчины красивые ноги?
Настоящий мужчина — это мужчина, который точно помнит день рождения женщины и никогда не знает, сколько ей лет.
Сказка — это когда женился на лягушке, а она оказалась царевной. А быль — это когда наоборот.
Женщина, чтобы преуспеть в жизни, должна обладать двумя качествами. Она должна быть достаточно умна для того, чтобы нравиться глупым мужчинам, и достаточно глупа, чтобы нравиться мужчинам умным.
Союз глупого мужчины и глупой женщины порождает мать-героиню. Союз глупой женщины и умного мужчины порождает мать-одиночку. Союз умной женщины и глупого мужчины порождает обычную семью. Союз умного мужчины и умной женщины порождает легкий флирт.
Мне всегда было непонятно — люди стыдятся бедности и не стыдятся богатства.
Я себя чувствую, но плохо.
Это когда-то артисты в кино играли, теперь они только снимаются.
Ненавижу слово «играть». Пусть играют дети.
Есть же такие дураки, которые завидуют «известности». Врагу не пожелаю проклятой известности. В том, что вас все знают, все узнают, есть для меня что-то глубоко оскорбляющее, завидую безмятежной жизни любой маникюрши. Есть же такие дураки, которые завидуют «известности». Врагу не пожелаю проклятой известности.
Раневскую о чем-то попросили и добавили: — Вы ведь добрый человек, вы не откажете. — Во мне два человека, — ответила Фаина Георгиевна. — Добрый не может отказать, а второй может. Сегодня как раз дежурит второй.
1925 — 1984
Дні народження митців слова. Листопад
1. Дніпрова Чайка 1861
2. Олександр Білецький 1884
3. Самуїл Маршак 1887; Лесь Подерв'янський 1952
4. Ігор Тальков 1956
5. Вільям Дюрант 1885
6. Маркіян Шашкевич 1811
7. Альбер Камю 1913
8. Маргарет Мітчелл 1900
9. Богдан Лепкий 1872
10. Фрідріх Шиллер 1759
11. Федір Достоєвський 1821; Ліля Брік 1891
12. Микола Сингаївський 1936
13. Остап Вишня 1889
14. Астрід Ліндгрен 1907; Андрій Малишко 1912
15. Гергарт Гауптман 1862
16. Олександр Сацький 1930
17. Йост ван ден Вондел 1587
18. Кость Левицький 1859
19. Аллен Тейт 1899
20. Георгій Кониський 1717; Сельма Лаґерлеф 1858
21. Вольтер 1674
22. Джордж Еліот 1819
23. Микола Носов 1908
24. Френсіс Бернет 1849
25. Іван Нечуй-Левицький 1838
26. Міхай Бабич 1883
27. Ольга Кобилянська 1863
28. Олександр Блок 1880
29. Григорій К вітка-Основ'яненко 1778
30. Джонатан Свіфт 1667; Марк Твен 1835
Оля Фреймут. Червона помада
Петро святкував народження п’ятої дочки. Червононосі колеги по цеху обтерли об спецівки мозолисті руки, всілися коло закуски та самогону. Заради такої події, що вже стала щорічною, вони вламали пів робочого дня і буханку хліба. У коморі, де буханкували, розточувався дух товариства, пахло дрогобицькою ковбасою, квашеною капустою, немитими тілами, відрижкою вуйків. Якби завести на цю забаву якогось гурмана та зав’язати йому очі, той міг би подумати, що тхне сиром сорту «смердючий єпископ» або забороненим для перевезення в громадському транспорті у Франції «епуасом». Та не треба бути Агатою Крісті, щоб розгадати формулу трунку: пахкі міазми йшли від шкарпеток усіх десятьох слюсарів.
Святкування народження Петрової дочки хлопи перетворили на заколот проти його жінки Люби. Вона ж, попри виснажений і перетягнутий пеленкою стан, таки нарихтувала чоловікові та його колєгам щедрий стіл.
— Коли вже за футболіста вип’ємо, Пєтька? — зі стурбованим обличчям британського парламентаря поставив питання руба колєга Ігорко.
— Коли вже тота твоя вродить щось гідне? — підтримав друзяку засмальцьований Семен. У нього було троє синів. Тому серед присутніх тішився повагою, як гривня перед інфляцією.
— Та я відки знаю? — виправдовувався Петро і закушував розпуку солоним вогірком. — Але цю вже назву Іванкою. Майже як Іван, скажи? — і в надії на підтримку лупнув сусіда Васю по плечі. Той навів різкість, прижмурив помутніле від самогону око, ніби хотів щось сказати, але тільки гикнув.
Завод з виробництва маршруток, на якому трудився Петро, забрала під ковдру темного неба спокусниця-ніч. Вуйки розійшлися. А Петро так і залишився сидіти над притрушеним недопалками та шкірками від ковбаси столом. Треба було йти додому — ген через городи людські, повз міську раду та другий пам’ятник Кобзарю (їх у містечку було чомусь три, так, про всяк випадок). Підвівся, захитався, мов воскреслий після другого півня вурдалака, й пішов.