1. Федір Сологуб 1863
2. Архип Тесленко 1882
3. Наталена Королева 1888
4. Володимир Івасюк 1949
5. Леонід Глібов 1827; НаталяЗабіла 1903
6. Габрієль Гарсія Маркес 1928
7. Кобо Абе 1924
8. Федір Петров 1923
9. Тарас Шевченко 1814
10. Докія Гуменна 1904
11. Василь Бобинський 1898
12. Лідія Компанієць 1914
13. Юрій Андрухович 1960
14. Олекса Десняк (Руденко) 1909
15. Гайзе фон Пауль 1830
16. Христина Олексіївна Алчевська 1882
17. Марія Вольвач 1841
18. Мадам де Лафаєтт 1634
19 Ліна Костенко 1930; Максим Рильський 1895
20. Генрік Ібсен 1828
21. Василь Марсюк 1938
22. Іван Ле 1895
23. Роже Мартен дю Ґар 1881
24. Олена Кисілевська 1869
25. Василь Козаченко 1913
26. Роберт Фрост 1874
27. Анрі Мюрже 1822
28. Максим Горький 1868
29. Марійка Підгірянка 1881
30. Габріеля Запольська 1857
31. Корній Чуковський 1882
Оля Фреймут. Сніданок
Молоко. Лавандове гілля у глечику. Іноземки-сконси, англійські булочки, що гарно прижилися на тутешньому столі. І варення, малинове та порічкове. Стіл на веранді чекає на них. Снідання завжди важливіше за вечерю. Ранок перспективніший за вечір. Перший ковток кави, його поцілунок у чоло чи у щічку, яка ніжно пахне кремом.
— Я люблю тебе. На один ранок більше.
— Тобі не зимно? Ось ковдра, негайно накинь...
І вона, млосна від турботи, слухняно горнеться у коцик, ніби в його обійми.
На гіллі ялини вже дублюють щастя, запозичують поетику любові цих двох за сніданням. Шишкарі. У надійному гніздечку вони криляться, цілуються, годують малечу добутими з шишок зернятами. І співають.
Вона чекала на цю мить. Щоб він був на відстані погляду-подиху. Завжди. Не вміла чекати навіть на хліб у тостері — завжди витягала його недопеченим. А його вичікувала, по-мисливськи обдумуючи способи його пожиттєвого зоставання. Він мав компенсувати її короткометражні любові, концентровані пристрастю, мов апельсиновий джем.
Минулого літа вона навіть поділилася нестандартною філософією любові з флористкою в магазині квітів. Уперше бачила ту дівчину, хотіла репетиції зі сторонньою людиною. Хай навіть теоретичної спроби:
— Жінка повинна вибирати чоловіка, а не навпаки, — вимовила вона невпевнено, наче відпила перший ковток гарячого чаю із пластянки, щоб не обпекти язика. Квіткарка від такої заяви звела брови, як чаїні крила. Вона не спинилася:
— Нам генетично передбачено купувати гросерію, знатися, який хліб пасуватиме до вечері, обирати колір портьєр і банячок на розсольник. То чому ж вибір кохання до гробової дошки заведено пускати на самоплив?
— А я взагалі самотня, — лице флористики в’януло на очах, — мене не обирають. Я пробувала. Переїхала до столиці, винаймаю квартиру на Оболоні з видом на озеро. Правда, зі мною ще троє дівчат. Але з чогось починати треба...
— Вам негайно потрібно розжитися на свою квартиру.
— Ви жартуєте?
— Ні. Констатую. Спробуйте перестрибнути стереотипи. Вигадаєте, як придбати житло, тоді здобути коханого буде легше, навичку матимете…
Вона була обраницею величних чоловіків. Але це те саме, що отримати одяг в подарунок. От якби сама купувала, зупинилася б на просторішому крої та на нішевому, нерозрекламованому брендові.
Раптом відволіклася від спогадів:
— Обережно, бджола!
— Кавоманка, мов ти? Навіть її, як і всіх, навчила пити каву по-бандерівськи, зі згущеним молоком, — сміється.
Кутики його ледь опущених губ здіймаються догори. Очі... очі кольору першої несміливої волошки серед безмежжя золотого жита. Життя. Ось рука сягає зарум’янілої булочки. Розрізає хірургічно рівно, намащує маслом. Снідає. Аромат випічки домішується до палітри ранку, де вже хвойно, кавово, вітряно, молочно, навіть витають пахощі від крил бджоли. Невже вона перед вильотом до них на сніданок теж парфумиться?
— Хочеш ще кави?
З кавника ллється струмок напою, такий співзвучний їй.
— Так, хочу.
На батистову білосніжну сукенку мало не з грюкотом падає її важкий пшеничний кучерик. Вона усміхом торкається його губ, а потім подає йому наче напівпрозоре порцелянове горня. В його сильних руках воно таке безпорадне. І таке захищене водночас.
— Ніколи не пий каву з фаянсових чашок.
— Чому?
Завжди, щосекунди намагався її збагнути. Не вдасться.
— Грубості в житті вистачає.
Вона підвелася з-за столу. Боса, ніжна, босоніжна. Сіла йому на коліна, торкнулася щічкою щоки. А далі прихилилася вухом до його грудей. Як гарно співає шишкар під аранжування биття його серця. Її ж долучається до симфонії. Метелик, що летів у справах, зупиняється і диригує крильцями.