Його уста вбирають її губи, а долоня розгортається і пробирається за лаштунки сукенки. Зупиняється на животі.
— Ти відчуваєш? Вона рухається, наша донечка. Скоро ми зустрінемося. Ще місяць і жменька днів... Не пий більше кави, я люблю тебе...
Київ, 8 березня 2017 року
Вчора синочок Валерій приніс у жменьці букет — троянда з нашого саду, а навколо морквяне ботвиння. Дарував три рази, казав, що любить. На такі крихітні цвіти маю спеціальний дрібний дзбаночок — для квіточки без стебла. Най би ніколи не в'яли.
О. Фреймут
Ольга Кобилянська. Рожі
У склянці, тонко різаній, прозорій, наповненій аж по сам край свіжою водою, стояли вони...
Темно-червона, окружена листками, що недбало звисали, горіла пурпурою. Розцвілася розкішно, упоювалася сама собою; принаджувала до себе і ждала неспокійно.
Зараз коло неї, мов під охороною маленьких, трохи потвердих, темно-зелених листків, тулилася блідо-рожева рожа, що тільки наполовину розцвілася.
Вона ще перед кількома хвилями була пуп'янком, а тепер, немов від одного сильного віддиху раннього повітря, розцвілася і виглядала так, якби сама з себе стала такою пишною, коли тим часом вона все ще була пуп'янком.
Вона була повна поетичного почуття — рожа, до котрої усміхається полудень зі своїми різнобарвними метеликами...
Крайні листки її були напоєні темно-рожевою краскою, але середущі тільки якби почервонілися від рожевого подиху. Ніжна, і запашна, і несказанно непорочна, сперлася вона на темно-червону рожу, притулилася і несвідомо допоминалася, аби її взяти в обійми.
Коло них стояла біла.
Обтулена свіжими зеленими листками, вона тонула в собі, а проте чула, що живе. Ледве прочуваючи своє барвне окруження, сіяла невинністю і чистотою і пахла так чудово, що зелені листки здержали свій віддих і в нестямі пили її солодощі...
Коло сеї рожі і центифолії заховався один-однісінький матово-жовтий пуп'янок.
Чи так виглядали пуп'янки?
...Та рожа звисала геть поза край склянки.
І великі, майже блискучі листки хилилися довкола неї ніжно та намагалися якнайближче притулитися до неї. Але вона, тяжко засумована та прибита незаспокоєною тугою, і поглядом на них не кинула. Все дивилася вниз, схиливши головку, якби лякалася з якого боку несподіваного блиску або щоб який упертий промінь сонця не заглянув в її зачинену душу, чого вона ніколи в світі не стерпіла би.
Її великі листки з краю скрутилися, незамітно потемніли і передчасом зів'яли...
Коло неї дві грубошиї дикі рожі з ясно-зеленими листками.
Стіл, що на нім склянка стоїть, із білого мармуру.
Тло — брунатно-золоте.
Тут же і прислонена засвічена лампа.
Повітря — парне.
Чи вони дрімали?
Ледве. Виглядали так, якби радше ждали чогось нового, чогось казочного...
...Напроти стола навстіж відчинене високе вузьке ґотицьке вікно, за ним тонуть у темряві велети-дерева, а над ними простерлося небо, покрите грізними хмарами, з заслоненим до половини місяцем — там за вікном.
Поміж деревами тихий шум.
Спершу ніжний і лагідний, але потім щораз сильніший, далі переходить у потаємний пристрасний шепіт — і вкінці свіжий жвавий легіт впадає вікном.
Летить просто туди, де стоять рожі, доторкається всіх сміло, немов цілує їх, так що груба полумінь лампи з переполоху палахкотить і тремтить... Потім знов настає тиша.
Майже чутно впали листки темно-червоної рожі на білу плиту мармурову.
Спершу один листок, потім три, чотири, далі ще більше, нарешті майже всі.
...З їх упадку тиша, що довкола панувала і все у себе приймала, зложила казку про долю рож...
1896 рік
Дні народження митців слова. Квітень
1. Микола Гоголь 1809
2. Ганс Крістіан Андерсен 1805
3. Олесь Гончар 1918
4. Томас Майн Рід 1818
5. Анатолій Шиян 1989
6. Жан-Батист Руссо 1671
7. Вільям Вордсворт 1770
8. Дмитро Дорошенко 1882
10. Петро Нестеровський 1914
11. Аттіла Йожеф 1905
12. Олександр Островський 1823
13. Оксана Іваненко 1906
14. Денис Фонвізін 1744
15. Генрі Джеймс 1843
16. Джон Міллінгтон Сінг 1871