17. Торнтон Вайлдер 1897
18. Уляна Кравченко 1860
19. Марко Бараболя 1910
20. Ґео Шкурупій 1903
21. Шарлотта Бронте 1816
22. Анатолій Михайленко 1939
23. Григорій Тютюнник 1920
24. Олександр Духнович 1803
25. Вероніка Черняхівська 1900
26. Вільям Шекспір 1564; Микола Зеров 1890
27. Мері Волстонкрафт 1759
28. Ірина Жиленко 1941
29. Рафаель Сабатіні 1875
Оля Фреймут. Профіль
Поїзд віз нас від міста і втоми високо в гори. Незважаючи на швидкість руху, я дивилася крізь вікно, краєвид розтікався фарбами, як пейзажі Ренуара: яскраві листівки розсипаних медунок, запшеничене поле, жива кров розвіяних маків... Так само я малюю собі вуста: навстрибки, інтуїтивно, без дзеркала — тільки б не натрапити на марудний контур, межі, смертельну передбачуваність... Так і любити вчилася — серцем, бурхливо, бездумно, з надривом.
Він тримав голову рівно, ніби позував портретисту. Щоб картина на віки — і видко було документальність лиця. Так мовчки їхали. Я зиркнула на нього — і знов звернула погляд на вікно. Він дивився просто себе — в далину, де сонце — нахабна крапка виваженого рішення.
Він сподівався на цілющі Альпи, бо втомився, не спав ночами, оплачував щоденні рахунки...
— З тобою неможливо. Потрібно продумати план життя. Ти найскладніша з усіх жінок. Я схуд.
— Щастя моє, у чому ж моя інакшість?
— Ти питаєш, хто мені подобається більше: такси чи шпіци.
— Але ж мені потрібно зрозуміти...
Замовк. Заплющив очі. А я відбирала з-поміж безлічі цей профіль, з острахом, наче мала винести Магрітта з галереї під подолом сукні. Профіль — мужній та рідний.
У готельному номері готувалися до ночі. Я здійснювала ритуал молитви, підвелася з колін, з Богородицею Дівою змінювала дійсність, загадувала таємні думки. Зустрілися поглядами:
— Знаєш, у поїзді я дивився на тебе.
Хрумка постіль на ліжку зблідла. Я прихилилася до фіранки, щоб мати вигляд нареченої, якій за мить скажуть «так».
— Точніше, на чоловіка, який сидів поруч. Ти не помітила? Африканець. Таке симетричне обличчя, правильні пропорції — ознака краси… Яка порода. Здорове обличчя. Запам’яталося.
Запам’яталося і розгадалося. Богородице Діво, радуйся. І мене навчи.
Київ, 28 листопада, 2016
Я одразу знала, що стану дружиною В. Ми зустрілися на людях — я нахабно сіла біля нього, хоча це місце було зарезервоване для іншої. «Ти помилково не мій».
...Долю не сплутаєш. У неї твої очі, усміх, дотик...
О. Фреймут
О.Генрі. Про любов
Переклала Тетяна Марченко
Перша бліда зірка крадькома глянула на ущелину. Угору, до безмежних висот, тягнулися Альпи — сніжно-білі вгорі, тінисті навколо і чорні в глибинах ущелини.
Міцно збитий молодик у поношеному мисливському вбранні піднімався дорогою. Сонце і вітер позолотили його обличчя. Його погляд був щирий і ясний. Його хода рішуча. Він наспівував уривки баварських мисливських пісень, а в руці тримав білий цвіт едельвейсу, який зірвав на кручі. Раптом він зупинився і пісня обірвалася. Дівчина, вбрана так, як вбираються селяни у Швейцарії, пройшла стежкою, що перетинала дорогу, якою він ішов. Вона несла невеликий кам’яний глек, повний води. Її волосся — найщиріше золото — важкою косою звисало нижче тонкої талії. Її очі сяяли в густих сутінках, а губи, злегка розтулені, показували проблиск найбіліших зубів. Наче піддавшись спільному пориву, мисливець і дівиця зупинилися, пильно дивлячись одне на одного. Тоді чоловік підійшов і, знімаючи капелюха з пір’ям, низько вклонився й сказав кілька слів німецькою. Дівчина відповіла, плутано і тихо. Тоді відкрилися двері котеджу, майже непомітного серед дерев, і до них долинув нерозбірливий говір. Дівчина зашарілася і рушила геть. Але йдучи, вона озирнулася на мисливця, який так і стояв. Він зробив крок за нею і простягнув руку, наче намагаючись зупинити її. Вона відірвала пучечок тирличу, який прикрашав її керсетку, і кинула мисливцеві. Він впіймав його на льоту, підбіг до неї і віддав едельвейс, який тримав у руці. Вона пришпилила його на грудях і майнула, наче гірський дух, до голосів у котеджі. Мисливець ще трохи постояв, а тоді рушив своєю дорогою. Тепер повільніше, і більше не співав. Лише час від часу він притискав квіти до губів.
Весілля мало бути одним з найефектніших, і високе товариство мегаполісу заледве не благало запрошень.