Про себе
Про себе
Доброго дня чтитель тебе вітає taras.com в цьому невеликому розказе я буду просто печатаю в і все ну поїхали
В блин нічого не пишеться а так хотілося щось написати ну да ладно
Окрийся взору все приховане і скрите бо пора строїть і крушить і копати. Всі ви мабуть знаєте хто ваш батько тим і ви будете. У мене в житті все вийшло навпаки мій батько коли мені було 10 років завжди казав що треба вчитися що без знань ти нікуди не підеш. І так при кожній нагоді мені на поминав а щоб закріпити це він брав з собою на підробітки і там я важко працював щось тягав подавав і так далі. Підробітки в батька були рядом з домом і ми завжди туди ходили пішки везучи за собою тачку. Час від часу коли тачка була пуста батько мене катав. Мені це подобалося я любив коли мене катали. І я ходив в місцеву школу пам’ятаю як до другого класу я ходив до другої школи де я навчався до 1 класу. А потім мама виявила у себе астма і нам потрібно було переїжджати. Так як це була школа інтернат підчас самого переїзду я не був і приїхав на вихідні вже до нового будинку. Це для мене було цікаво і я пережив це все нормально. А потім я пішов до нової школи до кожухівської школи і там коли я почав ходити зі трапився інцидент який я не пам’ятаю. На жаль моя пам'ять стерла всі ті події з мого мозку но все же це не минулося безслідно досі не довіряю людям хоть вже багато років минуло. Я на підсвідомому рівні чекаю ніж в спину. Хотя ви мені скажете що людина стадна істота і вона завжди буде тягнутися до спілкування. Так воно повинно бути но не я. Я побачив мультфільми і зажив в їх світі я почав відгороджуватися від реального світу. Да реальний світ не любить коли його починають забувати і наносив важкі удари по мені. Роблячи так що я углиблявся в світ фантазій і мрій. І так тривало моє життя я углиблявся в світ фантазій а реальний світ наносив мені шкоду поки я не навчився жити в 2 світах коли ніхто не бачить я живу в мріях а коли хтось дивиться я намагаюся жити в реальному світі. Із за цього в мене живе дитина і я не подорослішав хоть інколи веду себе як дорослий. Но це не постійно я більше веду себе як дитина і вона саме замічає більше ніж всі інші. Я з дитинства маю силу вона мені допомагає а також я іноді можу бачити майбутнє і воно справджується. Но зазвичай я нею не використовую так як для мене це матиме свою ціну тому я вирішив її не використовувати. А коли використовую то роблю це не свідомо. Тоді я плачу менше бо я не освідомлю свої дії. Но я плачу не знаючи ціну. Ось так і живу досі безтурботне дитинство і юність вже заді. Ніколи ні про що не хвилююся бо впевнений в завтрашній день. До того дня. Я після коледжу збирав документи щоб його остаточно закінчити. Коли мені кажуть щоб закінчити треба обхідний лист підписати. Я де треба сходив мені де треба підписали. Крім одного кабінету там де сидить паспортист. І вона каже мені серйозним тоном що я тобі підпишу тільки тоді коли ти принесеш приписне. А я тоді не знав що таке приписне і пішов в воєнкомат. Ну там мене як готовенького розвели на службу в армії. Як Осла. І мало того що я як сам був не проти цього діла но не приємне відчуття залишилося. І я не спирався і прослужив весь строк для мене це було як удар реальності. Коли ти не можеш відвернути щось і день бабака іде знову і знову. І я до цього звик я став солдатом на той період життя. І я став обдумувати своє життя розставилися пріоритети на життя і багато чого іншого. Но я геть не змінився який був до армії таким і залишився. І моя перша книжка це трохи історія про себе вот і все. Зустрічайте не грамотного автора який живе в своїй уяві. І буде намагатися писати книжки бо це була мрія моя.