Хай молоді танцюють, а старому
Спочити час…
Сірчиха
Старий, старий, а жерти -
За трьох жере! Допавсь, як той дурний
До лою. Швидше вже прощайсь — нехай
Геть їдуть звідси, а то все з'їдять
Твої паливоди…
Сірко
Стара, май сором!
Козаки сміються.
Сірчиха (обурено).
Ось глянь! май сором! А ти сором мав,
Коли сім літ десь пропадав, як пес
А потім повернувсь ні з чим додому?
Де здобич дів?
Сірко
Мовчи, стара.
Сірчиха
Мовчати?
А чорта з два! Він, бач, добро пропив,
А я — мовчи! та ще й навів з собою
Таких, як сам, нікчемних ледацюг…
Сірко махає рукою.
Ярема
Нехай бурчить — її тут право, батьку!
Сірчиха
Іще б пак!..
Ярема (обнімає Сірка).
Ну, й додому час. Спасибі
Тобі, наш батьку, од усіх за все:
За хліб, за сіль, за добре гостювання!
(Дивиться йому в вічі).
А то б… із нами знов на Запорожжя!
Сірчиха (аж підскочила).
Куди?! А дзуськи! Буде з мене вже
Й того поневіряння, що зазнала
Без нього тут. Коли зібрались їхать,
То й їдьте геть під три чорти! Доволі!
І так вже розпаскудився без краю:
Ні до якого діла…
Сірко (гнівно).
Ти замовкнеш?..
Прощайте, братія!
(Прощається, цілуючись, з іншими).
Що далі буде,
Про те ніхто не знає. Може, Бог
Ще приведе побачитись…
Сірчиха
Аякже!
Й до хати звикнеш…
Сірко
Привітайте там
Від мене щиро й нелукаво всіх,
Із ким за довгі роки поділяв
Лицарський тягар, славу й честь козацьку.
Що маю більше вам сказати?
Сірчиха
Досить!
Чи не рідня!
Сірко
Та замовчи ж, стара,
Хоч на хвилиночку!
Козаки
Прощай!.. (До всіх).
Прощайте!..
Парубки й дівчата (вклоняючись).
— Прощайте!
— Здорові їдьте!
— Щасти, Боже, на все добре!
Козаки
Прощай, стара! прощай, Романе!
Чом не з нами?..
Сірчиха
Їдьте вже самі, без нього обійдеться…
Ярема
На коні, хлопці! гайда!
Їдуть ліворуч усі, крім Сірка й Сірчихи.
Парубки й дівчата (співають)
(Далі за сценою).
Сірчиха (услід).
Бодай загинули, п'янюги! пху!..
Насилу здихалась: жеруть і п'ють,
Як прірва та…
Сірко (зітхнувши).
От ти гарчиш, стара…
Сірчиха (обурено).
Чи я собака, що гарчу?..
Сірко
Мені ж
Чомусь так важко, й жаль за серце смокче,
І все навкруг таким гидким здається…
Сірчиха
Аякже, — краще там! Поїхав би
Із ними, може?..
Сірко (загадавшись).
Хто зна…
Сірчиха
То вже дзуськи!
Сю ніч я тут ночую, бо навмисне
Сюди й прийшла із ними: знаю ж добре
Твою ледачу вдачу.
(Виносить із куреня сіряки і стеле по сей бік, коло Пенька).
Сірко (посміхнувшись).
Не поможе,
Моя старенька, се, коли орел
Захоче випростати свої крила.
Проте… се все дурне… Стомився я
І тілом і душею…
Сірчиха (лягає).
От і добре:
Лягай, бо пізно вже, а завтра встанеш
І в голові розвидниться тобі.
Сірко
(виносить із куреня кирею і стелить коло входу до куреня).
А де ж Роман?
Сірчиха
Пішов додому, мабуть:
Теж спати час, бо рано тра вставати.
(До Пенька, що хропе, як забитий).
А сей — якої затина! Старе,
Як те мале: нажерся й спить.
Чого йому? турботи докучають?
Старий-старий, а жлуктить ту горілку,
Як воду кінь… Наука січова.
(Позіхає).
Ох, Господи прости! Коли б отеє
Та не проспати досвіта: без мене
Там спатимуть усі, а особливо
Дурний свинар: коли не спить, як мертвий,
То десь ганя на палиці своїй,
А свині по городах… Ох-ох-ох… (Замовкає).
З лівого боку, крадучись, виходить Оксана, вбрана козаком.
Озирнувшись довкола, підходить тихо до Сірка.
Оксана (напівголосно).
Ти спиш?.. Не довго спатимеш, запевне:
Орлові надокучить спокій клітки, -
Широких просторів і високості
Душа огневая його запрагне.
І, замість лайки і докорів бабських,
Турбот дрібних, нікчемних і марудних,
Захочеться почути гуркіт грому,
Крилом черкнути хмар страшних у тучах…
Прощай! побачимось на Січі скоро!..
(Іде ліворуч).
Сірко (схоплюється й протирає очі).
Химерний сон!..
Сірчиха (прокинувшись, сідає).
Що кажеш ти?
Сірко
(вгледівши Оксану, яка озирнулась і зникла).
Оксана!
(Стає на ноги).
То се не сон! Оксано! (Простягає руки до неї).
Гей, коня!..
(Зникає в курені й по хвилі вибігає звідтіля
в жупані, підперізуючись поясом з шаблею).