Я слухаю… (Бере Романа під руку й виводить).
Сірко
(стоїть якусь хвильку, вхопившись за голову,
потім точиться, хитаючись, до столу, падає
на ослін і, схиливши голову на руки, тяжко ридає).
Мій сину!., сину мій!..
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Степ перед заходом сонця, яке кидає навкруги пасма кривавого
світла, надаючи всьому якогось моторошно-містичного характеру.
В перспективі запорозький табір. На другім плані, ліворуч,
на сцену спускається бік степової могили. Посеред сцени —
імпровізований стіл до бенкету. Праворуч — одкритий
до глядачів намет кошового. Здалеку лине гомін підпилих
січовиків, а в павзах чути щебетання жайворонків. Коли
завісу підноситься, в наметі сидить у глибокій задумі Сірко
й дослухається. Шевчик чистить його шаблю.
Шевчик.
(розглядаючи лезо шаблі).
Не вадило б і погострить як слід,
Бо видно, що не марне пан отаман
Носив її при боці… Крові теж
Ворожої чимало запеклось на ній.
Сірко (немов прокинувшись).
Що кажеш? крові?.. Так, ну да, так, так…
(Позирає на руки).
Шевчик
(зауваживши, що Сірко дослухається).
Бач, розгулялись як січовики…
Чого на руки все ти поглядаєш?
Сірко
На руки? А… Усе дивлюся, бач…
Неначе добре й мию їх завжди,
Але… ніяк от не одмию… Дивно…
Шевчик
Чого?
Сірко
Та крові. (Дивиться на її руки).
Глянь, у тебе теж…
Не знаєш, чим її одмить?
Шевчик (насупившись).
Не знаю.
Сірко (дослухається).
Ось слухай, слухай!..
Шевчик
Чи не чула я,
Як у хмелю козак гвалтує?
Сірко
Ні,
Не те… Ось слухай… Чуєш ти?
Шевчик
Та що?
Сірко
Як жайворон дзвенить один, другий…
Як диха степ, як тирса шелестить,
Ах, знов сей п'яний гвалт!..
Шевчик
Ти й сам, як п'яний!
Сірко
Я? п'яний?..
(Проводить рукою по чолу і знов дослухається).
Вже замовкли… Чуєш ти?
Шевчик
(витирає шаблю, підходить до нього
й засовує її йому в піхви).
Що діється з тобою, любий? Ти
Стомивсь?
Сірко (обнімає її).
Оксано, серденько кохане!
Покиньмо все й поїдемо додому.
Шевчик
Тепер? Як ще один ступінь –
І ми коло жаданої мети.
Май силу, мій коханий, бо удруге
Не скоро вже, а може, і ніколи,
Не станеш близько так до булави.
Іще одно зусилля — і кінець.
Про тебе вся Вкраїна знає й радо
Під дужий захист твій поставить
Свою пошарпаную долю. Я ж
Тоді навіки вже твоя… гетьмане.
(Оповиває його шию руками й палко цілує).
Сірко (посміхнувшись).
Гетьмане?..
Шевчик
Так, спинитися ти мусиш
Тільки там… (Дослухається).
Ідуть січовики.
Ходи назустріч їм і клич до столу:
Вся міць твоя в тобі і в них. Іди!..
Виходять з намету і йдуть назустріч старшині.
Козаки підходять до столу й сідають Ярема починає пісню.
Хто п'є, а хто підхоплює
Заспів.
Всі
Гедзь (підпилий).
А що вже добре побенкетували,
То більш і нікуди, бігме! Іване,
Чого сидиш, мов тума, і мовчиш?
Немов не ти їх, а тебе самого
І нас татари чортові послали
На снідання?.. Радій, превражий сину!
Сірко (посміхаючись).
Чому і ні!..
Гедзь
Козак тепер гульне,
Та хіба ж так! бо має за що!.. Що?..
Хіба не в нього розпирає злотом
Кишені, га? Хіба не він тепер
Дере онучі з оксамиту, га?
Хіба не він одягнеться тепер
В жупани у лудани?.. То-то й бач!
То пиймо ж, братця, — чи нема за що?
Чи кепсько віру православну й край
Оборонили ми?.. Іване, пий!
А потім підемо по курінях
На спочив…
Сірко (вдаривши кулаком по столу).
Що?! А чорта з два на спочів!
Щоб я спокійно руки склав і зброю
Тоді, коли фортуна піднесла
Мене превище всіх на Україні?
Коли не то що Крим, а і Стамбул
Тремтить, моє ім'я почувшщ з жаху?
Коли не тільки гетьмани обидва
А навіть польський круль і цар московський
З своєю приязню до мене линуть?
На спочив?! Се тоді, як булава
Гетьманська в руки йде сама до мене?
Як час настав, щоб рідна ненька Січ
І славне Військо Низове над всіми
Запанували?.. Ні, того не буде!
Коли вже звіра ви розбуркали в мені,
Коли доп’яна кров’ю напоїли,
То потурайте й далі… А за се
Під ноги кину вам усіх і все,
Що досі ще над вільним козаком
Коверзувало.
Шевчик (у захваті).
Слава кошовому!
Слава батькові Сіркові!