Мої нездійснені, але прекрасні
Думки і заміри. Здавалось часом
Що в мене дві душі: одна бурхлива,
Така, як ти, що світ увесь в пожежу,
Не загадавшись, радо запалила б.
Як засне першая, тоді вже друга
Прокинеться… Вона — лагідна й тиха,
Як те дівча причинне, що мені
З’являється часами тут…
Оксана
Сестра…
Сірко
Як промінь присмерковий… Та чого ж
Бракує їй, душі моїй спокійній,
Що звуть усі її, як те дівча.
Причинною?
Оксана
Бо й правда.
Сірко
Бач, і ти
Так само, як і всі. Чому ж, чому?
Оксана
Ти сам сказав, що їй чогось бракує,
І знаю я, чого бракує.
Сірко
Оксана
Моя сестра — спустошена душа:
Одібрано у неї все, що мала.
Ти бачив, що зосталось…
Сірко (ухопившись за голову).
Ах, Петро!..
Оксана
Так само й ти, бо серце нічиє
Не б’ється палко за отчизну так,
Як серце лицаря Сірка. Але…
Що діється з отчизною твоєю?
Куди не кинь — усюди вороги,
Які роззявили неситу пащу,
Аби проглинути її. Засни -
І вмить вони сердешну проковтнуть.
Коли б ти міг розумним своїм словом
Заткнути пащі ті й переробити
Вовків тих хижих на ягнят, тоді б
Гризоти не зазнав, і вже ніхто
Не зважився б тебе причинним звати,
Бо сам би був причинним, знявши меч
На лагідне ягня.
Сірко
Але хто в силі
Переробити вовка на ягня?
Оксана
Ніхто.
Сірко
То що ж робить?
Оксана
Зміркуй вже сам
Сірко
(по хвилі задуми).
Виходить — кров?
Оксана
Коли хто звик читати
І розуміть написанеє кров’ю,
Письма той іншого вже не вчитає
Хай першая твоя душа напише
Їм кров’ю те, чого так прагне друга,
Тоді вже зрозуміє всяк твої
Нові глаголи…
Сірко
Все життя писав
Їх кров’ю людською, а врешті що?
Оксана
Вагаючись, писав.
Сірко
Не розумію.
Оксана
Непевною рукою.
Сірко (схопившись).
Як? моя
Рука непевна?
Оксана
Так. А все тому,
Що дві душі в своїх ти грудях маєш,
І що наважиться зробить одна,
Того не дасть зробити друга.
Сірко (загадавшись).
Так,
Не дасть зробити друга…
Оксана
Пригадай,
Наприклад, вечір той на Запорожжі,
Коли поставила перед тобою
Я зрадника цього…
(Показує на могилу).
Замість того, щоб власною рукою
Його скарать, як дужому пристойно,
Розчуливсь ти, як батько, а не лицар,
І зрадника пустив, послухав-бо
Ти голосу душі другої…
Сірко (в нестямі).
Так,
Послухав голосу душі другої.
Оксана
Гаразд, що вдруге нам попався він,
І, знаючи тебе, сама вже я
Свій присуд учинила, як тікати
З іншими хотів до Криму він…
А ти велів усіх їх перебить…
Сірко (з жахом).
То ти… його убила?!
Оксана
Ні, скарала…
Сірко хапається за голову, але раптом одсмикує руки
й божевільним поглядом дивиться на них.
Так треба, так лицарськеє сумління
Од мене вимагало, — знала ж я,
Що батьківська рука і серце…
Сірко
(ніби щось згадавши, хутко хапається за серце
й одсовується од неї).
Серце?
А я й забув… Ти ворог той…
Оксана
(з жалем нахиляється над ним).
Який?
Чи ворог той, хто в серденько розбите
Ввійти до тебе хоче…
Сірко (хапається за пістоля)
Я ж кажу…
Оксана
…щоб душу другу вбить, яка тобі
Стає до слави на шляху, яка
Зробитися суцільним заважає
Й міцним, як дуб, котрий не зна вагань,
А все росте угору. Чом же ти
Мене до серця не пригорнеш знов,
Як то було колись?..
(Хоче обняти його).
Сірко (схоплюється).
Тебе? до серця?
Ха-ха! до серця стежку топчеш ти?
Гаразд, тепера знаю, хто єси.
Оксана
Та хто ж?
Сірко
Ти ворог той лихий…
Оксана (з жалем).
Який?
Сірко
(хапається за серце).
А то чого ж так серце заболіло,
І кров кипить та стукає в виски!
(Виймає з-за пояса пістоля).
Я вб’ю тебе…
Оксана (схоплюється).
Сірко
І першая моя душа. (Цілиться в неї).
Оксана (простягає руку).
Стривай!.. А з чим лишишся ти, коли…
Сірко стріляє. Оксана, ступивши кілька кроків назад, падає.
…і другу
Спустошено тобі?.. Зо мною й ти
Умреш, коханий мій… Прощай… прощай…
Сірко з жахом слідкує, як вона умирає, хапається за серце
й падає. Пеньок прокидається од пострілу і з несвітським
жахом дивиться па них
Килина виходить з правого боку, з барвінком у руці, підходить
і нахиляється над Оксаною; очі її поширюються з жаху.
Сірко
(піднімає голову й силкується посміхнутись
до Килини).
Казала правду… Ворога знайшов…
І вбив… але… і сам конаю… край!..
(Умирає).
Килина