Се ви, дідусю? Здрастуйте…
Пеньок
А я
Собі міркую: що воно за лемент
Ізняв тут хтось… чи не татари часом…
Оксана
Звідкіль вони тут візьмуться, дідусю?
Пеньок
Та був тут Лесь і говорив мені,
Що бачив кілька верховнів татарських
Учора і сьогодні: тут, за лісом,
Вночі ховались по ярах, а вдень
В степу зникали.
Оксана (мрійно).
Там? в степу?
Полинути й сама не раз туди
Далеко, аж за обрій, поривалась,
Шоб з вітром погуляти на роздоллі,
Припасти потім до землі і слухать,
Про що шепоче з ним шовкова тирса.
Пеньок (здивовано).
Про що ти, дівко… той… не розберу?..
Оксана
Вам, діду, сняться сни?
Пеньок
Мені?
Оксана
Еге ж.
Пеньок
Та часом приверзеться щось таке,
Що тільки — пху!.. А що хіба?
Оксана
Ви ж лицар?
Пеньок
Було, та загуло те, дочко.
Оксана
Як?!
Та нічогісінько-таки не сниться?
І про походи та красу захватну
Боїв кривавих у степах безкраїх
З татарами?..
Пеньок
Куди вже там мені!
Я що тепер? Шкарбан старий, та й годі…
Минулого далека тінь… Авжеж…
Опудало для горобців, доглядач
На пасіці — і то казна-який…
Га? Сни?.. (Махає рукою).
Чого пак захотіла ти!
Проте — бува… Сірчиха пані… ох,
Скупа, хай Бог щастить вовіки й віки
Преславному Іванові її! -
Харчів дає старому обмаль… Га?..
Еге, ухопиш, як собака той
Обметиці… Отож і сниться часом
Старому їжа… Іноді здається,
Що світ увесь із'їв би, далебі!..
Оксана (мрійно).
А я так інші бачу сни.
Пеньок
Нехай…
Ось незабаром пан Іван прибуде
Сюди із Запорожжя… Він не любить,
Коли поводяться отак з людьми.
Оксана
Я бачу пишні сни…
Пеньок (плямкаючи губами).
Не любить, ні…
Ти щось сказала ніби…
Оксана
Ні, не сни,
А сон… один завжди, й не сон, а казка,
Яку вві сні щоночі чую я.
Прокинуся — нема нічого. Все
Бридке, що бачу навкруги отут.
Пеньок
Чуднеє щось ти, дівчино, верзеш…
Оксана
Кому не говорила я — ніхто
Того не розуміє. Розповім,
Як хочете, дідусю, вам той сон.
Ви зрозумієте його, бо лицар
Єсте й не скажете, що божевільна.
Пеньок
Розкажеш сон мені? Розказуй, дочко.
(Прикладає долоню до чола й дивиться у лівий бік).
Довгенько щось обіду не несе
Стара Сірчиха. Принесе, казала,
Сама, бо наймити порозбігались
У свято хто куди… Хіба їм що!..
Оксана (не слухаючи його).
Вільний вітер у степах
Білій тирсі шепотів:
— Гей, травиченько шовкова!
В мене казочка готова -
Я для тебе по світах
Назбирав чимало див!..
Двох царівен бачив я,
Двох сестер… Була одна
Сумно лагідна й чудова,
Мов та зірка вечерова,
Мов та пісня солов'я -
Тиха, ніжна, чарівна.
Неба спокій і краса
В неї в очах, а уста -
Пишні квітоньки червоні,
Що цвітуть на оболоні,
Щире злото — не коса:
Пишна, довга і густа.
Друга — захват, буревій!
Очі — сяйво блискавиць,
Чорна ніченька бурхлива!'
Вдача — грізна, дика, мстива!
Мов родив царівну бій,
Регіт смерті й гаківниць…
Дивний лицар покохав
Першу й другу: То одній
Присягавсь, що до сконання
Понесе він те кохання,
Коли ж з другою стояв,
Присягавсь про те вже тій.
Каже перша, мов на глум:
— Ти кохай мене саму -
Й я твоя! — Говорить друга:
— Двох кохати — гріх, наруга! -
І од мук, від чорних дум
Серце краялось йому.
Каже перша: — Другу вбий,
То зазнаєш щастя вщерть!
Друга каже: — Поки жива
Ще сестра моя вродлива,
Ти кохать мене не смій:
Вже як так, то краще смерть! -
Зваживсь лицар: без жалю
Першій серце пронизав.
І з другою вже до шлюбу
Став на лихо та на згубу:
Не казав їй більш — «люблю»,
Бо за першою вмирав!!
Шепче вітер знов траві:
«Про царівен я збрехав:
Не царівни то вродливі, -
То прекрасні, вічно живі,
Дві душі, як долі дві,
Лицар дивний в грудях мав…»
(Замислюється).
Пеньок
Химерний сон… мов загадка якась.
Оксана
Я іноді, буває, загадаюсь
Над сном отим, то вже тоді мені
Ввижається, що дві царівни ті -
То я й сестра Килина…
Пеньок
Хе-хе-хе!
А лицар хто ж тоді?
Оксана (задумано).
Нема його…
Ну, та нехай… Слушного часу жду,
І хай поб'є мене лиха година,
Коли не опинюся в Запорожжі!
Пеньок
Хе-хе! чого пак забажала ти!
Одвіку ще такого не бувало
Щоб там нога жіноча опинилась.
Оксана
Чому?
Пеньок
Бо не жіноцьке діло та
Лицарська справа. Хе! пусти туди
Дівчат, то вже прощай лицарська честь,
Лицарська присяга, лицарська слава!
Козак — як порох той: його не спиниш
Коли запалиться — усе одно,
Чи у бою із ворогом страшним,
Чи в любощах з жіноцьким кодлом — пху!
Увесь він там…
Оксана
То що?
Пеньок
А те, голубко,
Що вже тоді, як жінка переможе,
Лицарській справі край!
Оксана (сміється).
Невже краса
Жіноча ще страшніш, ніж вороги?
Пеньок
Бо так-таки і є воно…
Оксана
Так що ж робити?
Пеньок
Хе-хе-хе! Ого! знайшли!
Там добрий засіб од спокуси є:
Як тільки хто стрибне у гречку часом,
То лицаря того чекає слава
Під добрими киями…