Про що тирса шелестіла...

Отак тирса шелестіла, — чув?

А знаєш ти, про кого!.. Ні? не знаєш…

Стривай, скажу на вухо…

(Нахиляє йому голову й шепче на вухо).

Про Петра…

Сірко

(хапається за голову й скрикує).

Ох, сил нема!.. Душа болить смертельно,

Туман кривавий очі застилає,

І помстою кипить бурхливе серце!

Моя дитино, йди звідсіль, іди!

Хто б не була ти — дівчина чи привид –

Іди! отрутою нестямних слів

Жаданий спокій мій ти не тривож

І дикий серця пал не воруши,

Бо вже не буде йому впину. Чуєш?

Не буде вже! А тирса степова

Тоді таке прошелестить. то краше

Умерла б ти або того не чути!

(Сідає, схвильований, схиливши голову на руки).

Килина

(Збирає розсипані квіти й тихо наспівує)

Роси-сльози на квітках.
Кров на білих пелюстках, —
Хто зросив їх уночі?
Серденько, не плач! серденько, мовчи!
Кров червону не змивай,
Квіт-кохання заховай.
Заховай, не толочи!
Серденько, не плач! серденько, мовчи!
Чути десь козацький спів:
Іде милий із степів,—
Вітре буйний, бистро мчи!
Серденько, не плач! серденько, мовчи!
Вітре буйний, сльози звій,
Кров дощами з квітів змий,
Степом-лугом летючи…
Серденько, не плач! серденько, мовчи!

(Замислюється на хвильку, ніби дослухаючись

до невиразного гомону, що лине з лісу, потім

постерігає, як сходить місяць).

Килина (сама про себе).

Ген над лісом місяць сходить.
Тихо в лісі… Хто ж там ходить?
Він чи, може, лісовик?
Поманив і зник…
Чую гомін, а не знати,
Геть тікати чи чекати, —
Леле! хто там гомонить?
Слухай, слухай, цить!

(Дослухається; по хвилі із смутком).

Ні, не він то, любий, милий,
Бо од щастя що є сили
Засміявся б ліс увесь…

(Знов дослухається із жахом).

Ненько рідна! — Лесь!..

Тікає в кущі. З лівого боку вискакує Лесь;

угледівши, що Килина майнула в кущі,

погнавсь, регочучи, за нею.

Лесь

(не догнавши Килини, вертається до Сірка).

Втекла…

Сірко

Чого блукаєш тут?

Лесь

А що?

Позаганяв свиней і гайда в ліс

До парубків. (Лягає на траві біля Сіркових ніг).

Сірко

У ліс?

Лесь

Еге. Вони

Щовечора з Оксаною у лісі

Про Січ все радяться, ги-ги!..

Сірко

Про Січ?

З Оксаною?

Лесь

Еге… щоб козаками

Зробитися, а тоді… ги-ги… я, каже,

З найкращим одружусь. Вони ж, дурні,

І справді в Січ зібрались з козаками

Втекти сю ніч. А матері і сестри,

А в кого й наречена… ги-ги-ги…

Одно блукають лісом тим, мов тіні.

Сірко

Чого?

Лесь

Шукають та все плачуть-плачуть,

Кленуть її, і вас, і козаків.

Сірко

Мене?.. кленуть?..

Лесь

Та примовляють все:

Петра згубила, кажуть, а сестру,

Килину, з розуму звела, Романа ж

І синів коханих наших і братів

Так само хочеш ти занапастити?..

Сірко

Ану-бо припини безглузді брехні!

Лесь

Еге, безглузді… а он гляньте, гляньте!

Самі почуєте, стривайте…

Сірко (дивиться в ліс).

Хто се!

Стара жінка (виходить з лісу).

Темно в лісі, - не знайду,

Де мій син.

Страшно в лісі… Де ж піду?..

Серце квилить на біду, -

Гей, чи чує ж він?..

(Звертається до куреня).

Де ти взявсь на безголов’я?

Проклят будь!

Висушила сльози й кров я

З туги й горя… Хай падуть

Каменем на голову твою,

Як ти викрав доленьку мою!

(Зникаючи в глибині).

Де ж тепереньки піду?

Темно в лісі, - чи знайду?..

Лесь

Ги-ги! А що? Ви чули? Я ж казав.

Сірко сидить понуро й мовчить.

А ось іще одна — сестра Карпова.

Перша дівчина (виходить з лісу).

Місяць легенькою хмаркою вкрився,

Промінь останній у темряві згас…

Братику любий, куди ти подівся, -

Кинув і неньку і нас?

Я тут блукаю,

Тебе шукаю,

А ти, певне, з козаками

І не журишся вже нами.

Проклят будь, хто їх привів,

Хто тобі отрути в душу влив!

(Зникаючи)

Братику любий,

Ті чорнії брови

Не до любови -

До згуби!

Сірко

Які ще брови?

Лесь

Та її ж… Оксани…

Ги-ги! А ось і третя йде, — дивіться.

Захаркова се наречена…

Сірко

Цить!

Друга дівчина (виходить, озирахншсь).

Ні, нема… і тут нема…

Лячно й важко на серденьку.

Скрізь ходила, — все дарма…

Гей, місяцю-місяченьку,

І ти, зоре ясна,

Де я милого знайду!

Де піду,

Доленько нещасна?..

Чи за чорними бровами

Знов погнався?

Чи аа Січ із козаками

Вже подався?..

З кущів виходять Оксана.

Лесь (угледівши її).

Вона… Оксана!.. (Схоплюється й тікає в ліс).

Друга дівчина (почувши викрик).

Леле! Хто тут?.. Пробі!

(Тікає й зникає в лісі).

Оксана

(підходить до Сірка, пильно придивляється

до нього й сміється).

Ха-ха! ач квочки розквоктались як,

Злякавшись, що курчата розбіжаться!.

Чото так дивишся на мене ти?