***
Погладила Ромашка
Понурого коня...
— Уже Барвінку жити
Лишилося півдня.
А ми ж йому повинні
В біді допомогти.
Що маємо робити?
Порадь мені хоч ти!
Промовив коник сумно:
— Та ми б допомогли,
Якби у мене крила
Сильнішими були!
Знялися б аж у небо
І, доки прийде кат,
Барвінкові спустили б
Ми рятівний канат.
А сонечко і каже:
— Це все неначе сон!
Та в мене ж є знайомий —
Метелик Махаон!
Живе він недалечко...
Дивіться, він летить.
Гей, друже Махаоне,
Спустись до нас на мить!
Велично і безшумно
Спустився Махаон,
Махнув крилом вітально.
Зробив легкий поклон...
Які ж у нього крила!
Не описать пером:
Чудесні візерунки,
Оздоблені пилком.
Іскринки-золотинки,
Горять на жовтім тлі,
Ще й чорна оторочка
На кожному крилі.
Чим можу вам служити? —
Ромашку він пита.
І перед ним схилилась
Голівка золота;
— Наш хлопчик, наш Барвінок
Потрапив у полон. —
І тут про все дізнався
Привітний Махаон.
Ромашка й коник Дзвоник
Йому розповіли.
Як вкрадено Барвінка,
Де вкрадено й коли...
Ромашка ледь не плаче;
— Його ж сьогодні вб’ють! —
Що значить друга втратить.
Ви ж знаєте, мабуть...
Якби-то нам злітати
В Осотів стольний град
І кинути у яму
Барвінкові канат.
Єдиний порятунок
Це був би козаку.
Він вилетів би з царства,
Немов на літаку.
Задумався метелик;
— Де ж взяти нам канат?
Стривайте! В мене друг є.
Текстильник Шовкопряд!
Сплете такий канат він,—
Всміхнувся Махаон,—
Що міг би погойдатись
На ньому навіть слон!
А то й драбинку цілу
Із шовку він сплете.
Якщо ви йому більше
Шовковиці дасте!
Ну, дівчинко, на спину
Мерщій мені сідай.
Та ніжками не совай,
Пилку не оббивай.
І подались шукати
Шовковицю стару,
А коник залишився
Чекати у яру.
В царстві гордого Осота
Б’ють у барабан...
Чорне військо довгоносих
Вийшло на майдан.
То не ворон, то не чорний
Ходить серед гав —
То Тхоряка-розбишака
Перед військом став.
На годинник, на блискучий
Погляда з-під брів.
Без царя не починати —
Є наказ царів.
То не яструб, не шуліка
Виліта з-за хмар —
То каретою із дота
Виїжджає цар.
Хилитається карета,
Котиться важка,
Її слуги змайстрували
З битого горшка.
Та карета без секрету,—
Просто сміх і гріх,
Її тягнуть сто стоніжок —
Десять тисяч ніг!
Ставлять трон біля помосту,—
Лізе цар з горшка...
У фальшивих діамантах
Аж горить рука.
Ось розсівся він на троні.
Поруч — Блекота.
Цар причмокує губами.
Гладить живота.
Підлетів Тхоряка бравий
І, віддавши честь,
Г аркнув:
— Можна починати?
— Починайте!
— Єсть!
Сонце в небі зупинилось,
Полягла трава...
Вже Барвінка до помосту
Тягне Кропива.
Огинається Барвінок,
Б’є лиху мадам.
— Де ваш цар? — гукає хлопець,—
Я йому ще дам!
Жук Рогач ножі направив
— Нахились! — гуде.
Та невже ж таки козацька
Голова впаде?!
Раптом цар гукнув:
— Хвилинку! —
Й мовив до Тхора:
— Я гадаю, скарб Барвінку
Показать пора.
Нам відомо, що за скарбом
Він сюди прийшов.
У бур’ян шугнув Тхоряка
І з’явився знов.
У зубах притяг він ранець
Зовсім ще новий.
Засміявся; — Глянь, Барвінку,
Доки ти живий!
Сподівався, вченим станеш.
Знатимеш усе,
А тебе у нашім царстві
Пилом занесе!
— І ніхто сюди не прийде,—
Поглумився цар,—
Тільки ранньою весною
Заспіва комар.
А Барвінок глянув гордо.
Як герою й слід.
Один день в тюрмі посидів,
А вже схуд і зблід...
Та міцна у нього воля
І тверда рука —
Він зненацька вирвав зброю
В Рогача-жука.
І загнав ножаку просто
Катові в живіт.
У царя перед очима
Загойдався світ.
Крикнув він, блискучу шпагу
Витягши свою:
— Зараз царською рукою
Я його уб’ю!
Як смикнувся, як рвонувся —
Перекинув трон.
Тут неждано появився
В небі Махаон.
Крильця.ми махає.
Мов барвиста пташка,
А на спинці в нього
Дівчинка Ромашка.
Дівчинка Ромашка
Кинула драбинку:
— Лізь до мене швидше,
Не зівай, Барвінку!
Учепився хлопчик
За драбинку цупко: