Тому прихильники народної міліції на постійній платні говорять про речі або неможливі, або марні. Зовсім інакше буде, коли війська набираються для війни: тоді, звичайно, необхідно призначити їм платню. Якщо в мирний час такий військовий устрій навіть заподіє громадянам, записаним в солдати, деякі незручності, хоча я цього не бачу, вони задовольняються усіма благами, які дає країні добре організоване військо, тому що без нього взагалі не може бути ніякої безпеки.
На завершення скажу, що бажаючі утворити невелику міліцію, щоб тримати її на постійній платні або з інших міркувань, про які ви говорили, погано розуміють справу; крім усього іншого, моя думка підкріплюється ще тією обставиною, що число військ, завдяки нескінченним труднощам війни для людей, все одно безперервно скорочується, і мала кількість обернулася б на нуль. Навпаки, при великій міліції ти можеш за власним бажанням користуватися малими або великими частинами. Нарешті, військо корисне не тільки для самої справи війни, а й тому, що зміцнює твоє значення, а, звичайно, велике військо завжди надає тобі більшої ваги. До того ж міліція створюється для навчання людей військовому строю, і якщо в населеній країні в неї буде записано мало народу, то за великої віддаленості будинків громадян один від одного їх без найбільших незручностей не можна буде навіть збирати на навчання, а без цього міліція не потрібна, що я покажу це далі.
КОЗІМО. Ваша відповідь на моє запитання задовольнила мене цілком, але тепер мені хочеться, щоб ви вирішили інший сумнів. Противники міліції кажуть, що велика кількість озброєних людей викличе в країні смуту, чвари і безлад.
ФАБРІЦІО. Ця думка також безпідставна, і я вам скажу чому. Заворушення, які чинять озброєні люди, можуть бути двоякими: або сутички між собою, або хвилювання, спрямовані проти інших. Запобігти цьому було б взагалі неважко, але ж устрій міліції сам по собі вже припиняє можливість подібних смут; воно попереджує взаємні сутички, а не допомагає їм, тому що при заснуванні міліції ви надаєте їй зброю і начальників.
Якщо країна, в якій створюється міліція, так мало войовнича, що громадяни не носять зброї, або настільки єдина, що в ній немає ватажків партій, то створення міліції сильно озлобить їх проти зовнішніх ворогів, але аж ніяк не роз’єднає їх між собою. Адже за хорошого устрою держави громадяни, озброєні або беззбройні, шанують закони і ніколи не стануть на них зазіхати, якщо начальники, поставлені вами на чолі, самі не стануть винуватцями безладів; далі я скажу вам, як з цим боротися.
Навпаки, якщо країна, в якій створюється народне військо, войовнича і роз’єднана, то тільки така установа, як міліція, здатна об’єднати її знову; адже у громадян вже є і зброя, і начальники, але зброя не годиться для війни, а начальники тільки сіють смути. Запровадження міліції дає зброю, придатну для війни, і начальників, які будуть придушувати заворушення. У такій країні всякий, хто чим-небудь ображений, зазвичай йде до ватажка своєї партії, який, щоб підтримати свій вплив, схиляє його до помсти, а не до миру. Абсолютно протилежно чинить начальник державної установи; тому створення міліції усуває приводи до розбратів і готує єднання громадян. Країни єдині і зніжені виліковуються від слабкості і зберігають єдність; країни роз’єднані і схильні до міжусобиць об’єднуються, і та відвага, яка зазвичай проявляється в розбещеності, звернена на користь суспільну.
Щодо шкоди, яку озброєні люди здатні заподіяти іншим, треба мати на увазі, що вони можуть це зробити тільки за потурання начальників, і, якщо ви хочете, щоб самі начальники не затівали смут, необхідно подбати про те, щоб вони не набували надто великого впливу на підлеглих. Зауважте, що цей вплив створюється або природно, або випадково. Для усунення впливу природного треба поставити справу так, щоб уродженець відомої місцевості не був на чолі жителів тієї ж місцевості, записаних в міліцію, а призначався б начальником частин, з якими він не має ніяких природних зв’язків.
Що стосується впливу, який купується випадково, то тут потрібні інші заходи: начальники повинні щорічно мінятися місцями, оскільки постійна влада над одними й тими ж людьми породжує такий тісний зв’язок з ними, що легко може обернутися князю на шкоду. Наскільки ці переміщення корисні для тих, хто ними користувався, і як дорого обходиться державам нехтування цим правилом, показують приклади Ассирійського царства і Римської імперії. Ассирія проіснувала тисячу років без будь-яких зовнішніх і громадянських воєн; пояснюється це виключно тим, що полководці, які стояли на чолі військ, щороку переміщалися.