Наскільки у війську необхідно все, про що я говорив, саме — начальники, стяги, музика, видно хоча б з того, що все це є і у нас, та тільки ніхто не робить своєї справи. Візьміть декуріонів: якщо ви хочете, щоб вони виконували свій обов’язок, то кожний з них зобов’язаний досконало знати своїх солдатів, жити з ними, стояти разом з ними в караулі і разом боротися.
Коли декуріон на посту, шеренга рівняється на нього, як по шнурку, і тримається так міцно, що не може зруйнуватися, та якби це все ж сталося, вона відразу ж збирається знову. У нас же вони придатні тільки для того, щоб отримувати більшу платню і виконувати різні особисті доручення. Те ж відбувається і зі стягом: у нас він слугує більше для краси оглядів, ніж для справжньої військової справи, між тим як у древніх стяг вказував шлях і місце збору, бо, як тільки вона зупинялась, кожний солдат вже знав, куди йому йти, і завжди точно займав своє місце. Зупинка або рух стяга означала зупинку або рух вперед всього батальйону.
Тому військо повинно розділятися на численні окремі частини, що мають свої особливі прапори і начальників; це поєднує в ньому душу і життя.
Піхота повинна слідувати за стягом, а стяг — за музикантами. Якщо музиканти хороші, то військом командують вони, тому що солдат підлаштовує свій крок до музичного такту і, таким чином, легко зберігає своє місце в строю. У древніх були флейти, ріжки та інші духові інструменти, тон яких був встановлений досконало. Як танцюрист рухається в такт і не зіб’ється, якщо він його дотримується, так і військо не перейматиметься, якщо правильно йде під музику.
Різноманітність музики означала у древніх різноманітність рухів; одна музика змінювала іншу, коли треба було запалити, стримати або зовсім зупинити воїнів.
У кожного музичного ладу було своє призначення: дорійський лад вселяв спокій і твердість, фрігійський — приводив людей в шаленство. Розповідають, що Олександр, почувши за столом фрігійську музику, так розхвилювався, що схопився за зброю.
Всі ці мелодії варто було б відновити, а якби це виявилося занадто важко, то принаймні варто було б не нехтувати тими, які допомагають солдату розрізняти команди. Кожен може змінювати їх як хоче, аби вухо солдата звикло їх впізнавати. Тепер у нас теж є музика, але толку від неї переважно немає ніякого — один тільки шум.
КОЗІМО. Мені хотілося б знати від вас, якщо тільки ви самі про це замислювалися, яким чином нинішні війська впали так низько і звідки пішов їх розвал і нехтування військовими заняттями?
ФАБРІЦІО. Я охоче поділюся з вами своїми думками. Ви знаєте, що видатних воїнів було багато в Європі, мало в Африці і ще менше в Азії. Відбувалося це через те, що дві останні частини світу знали тільки одну або дві монархії, республік у них майже не було; навпаки, в Європі монархій було мало, а республік — незліченна кількість. Люди виділяються і проявляють свої таланти, оскільки їх виводить з низів і заохочує володар, чи то республіка, чи то князь.
Тому там, де повелителів багато, видатні люди народжуються в безлічі, в іншому випадку їх буває мало. В Азії ми зустрічаємо імена Ніна, Кіра, Артаксеркса, Мітрідата, поруч з якими можна поставити ще небагатьох. В Африці, якщо не брати до уваги єгипетську старовину, ми бачимо тільки Масинісса, Югурта і декількох полководців Карфагенської республіки.
У порівнянні з Європою їх кількість мізерна, бо в Європі видатних людей нескінченно багато, і їх було б ще більше, якби до імен, що до нас дійшли, можна було додати імена, забуті заздрісним часом. Адже обдарованих людей завжди було багато там, де було багато держав, які заохочували таланти через необхідність або через іншу людську пристрасть. Азія дала мало видатних людей, тому що вся вона була підпорядкована єдиному царству, через свій величезний розмір перебувала здебільшого в бездіяльності і тому була нездатна створювати чудових діячів. Те саме було і в Африці, але там завдяки Карфагенській республіці їх все ж було більше.
Видатні люди частіше зустрічаються в республіках, де таланти в більшій пошані, ніж в монархіях, де їх бояться. Там виховують обдарування, а тут — їх винищують. Якщо подивитися тепер на Європу, то ви побачите, що вона поцяткована республіками і князівствами, які боялися один одного і тому були змушені підтримувати в силі військові установи і оточувати пошаною людей, які відзначилися бойовими заслугами. У Греції, крім Македонії, було безліч республік, і кожна з них була батьківщиною чудових людей. В Італії були римляни, самніти, етруски, цизальпінські галли. Галлія і Німеччина суцільно складалися з республік і князівств; Іспанія — так само.