Є Веньцзє були добре знайомі дати, зазначені у статті. У ці періоди система моніторингу «Червоного берега» також наштовхувалася на сильні перешкоди, спричинені сонячною активністю. Вона звірилася з реєстраційним журналом і виявила, що не помилилася. Час був близький, але перешкоди від Сонця були зафіксовані на 16 хвилин і 42 секунди пізніше, ніж момент фіксації електромагнітного випромінювання Юпітера.
Ці 16 хвилин і 42 секунди були ключем до розгадки! Є Веньцзє спробувала заспокоїти своє пришвидшене серцебиття і попросила бібліотекаря зв'язатися з Національною обсерваторією, щоб отримати ефемериди[70]Землі і Юпітера у ці два періоди часу. Є Веньцзє намалювала великий трикутник на дошці із Сонцем, Землею і Юпітером на вершинах. Вона зазначила відстань між об'єктами уздовж сторін трикутника і написала час прибуття радіосигналів біля зображення Землі. За відстанню між Землею і Юпітером було легко обчислити час, який буде потрібен електромагнітному випромінюванню, щоб досягти Землі. Відтак вона вирахувала час, який знадобився б електромагнітному випромінюванню, аби пройти відстань від Юпітера до Сонця, і потім — від Сонця до Землі. Різниця між двома значеннями становила рівно 16 хвилин 42 секунди!
Є Веньцзє звірилася зі своєю математичною моделлю Сонця, намагаючись знайти якесь теоретичне обґрунтування. Її погляд зупинився на описі того, що вона називала «енергетичним дзеркалом» у зоні променистої рівноваги Сонця[71].
Енергія, що виробляється в результаті термоядерної реакції у сонячному ядрі, спочатку має вигляд високоенергетичного гамма-випромінювання. У зоні променистої рівноваги відбувається поглинання цих фотонів із високою енергією і повторне випромінювання з дещо нижчим рівнем енергії. Після тривалого періоду послідовного поглинання і повторного випромінювання гамма-промені перетворюються на рентгенівське випромінювання, короткохвильові частини ультрафіолетового спектра, і в остаточному циклі перетворень — у видиме світло й інші форми випромінювання.
Такими були загальновідомі факти про Сонце. Але модель Є Веньцзє відкривала нове у його структурі: позаяк випромінювання Сонця зазнає змін під час проходження через зону променистої рівноваги, є бар'єри між шарами кожного з видів випромінювання. Коли енергія долає черговий бар'єр, її частота випромінювання зменшується на один рівень. Ця ідея суперечила традиційним уявленням про те, що частота випромінювання зменшується поступово, у міру того, як енергія передається від ядра назовні. Її розрахунки показували, що ці бар'єри швидше відбиватимуть низькочастотне випромінювання; ось чому вона їх назвала енергетичними дзеркалами.
Є Веньцзє детально вивчила ці мембраноподобні бар'єри, які вільно плавали в океані високоенергетичної плазми Сонця, і виявила, що вони мають низку дивних властивостей. Але найдивнішою з них виявилася та, якій вона дала назву «підсилюючий коефіцієнт відбиття». Проте ця властивість була настільки фантастичною, і підтвердити її наявність було настільки важко, що навіть сама Є Веньцзє не до кінця вірила в її існування. Ймовірніше, що це було просто результатом помилки, що виникла під час проведення запаморочливо складних розрахунків.
Але наразі Є Веньцзє отримала перше підтвердження своєї теорії щодо наявності підсилюючого коефіцієнта відбиття в бар'єрів у зоні променистої рівноваги: енергетичні дзеркала не тільки відбивають випромінювання з нижчою частотою, а й підсилюють його. Усі загадкові раптові флуктуації в межах вузького діапазону частот, які вона спостерігала, були насправді випромінюванням, що приходить із космосу і підсилюється після відбиття від енер-гетичних дзеркал Сонця. Ось чому в ті моменти не було видимих збурень на його поверхні.
70
Прим. перекл. Ефемерида (грец. Ἐφημερίς — на день, щоденний — ἐπί — на + ἡμέρα — день) в астрономії — таблиця небесних координат Сонця, Місяця, планет й інших астрономічних об'єктів, обчислених через рівні проміжки часу, наприклад, опівночі кожної доби.
71
Прим. перекл. Зона променистої рівноваги — середня зона Сонця, що розташовується безпосередньо над його ядром на відстані приблизно 0,2–0,7 радіуса Сонця від центру зірки. Вище зони променистої рівноваги розміщується конвективна зона. Її нижньою межею вважають лінію, нижче за яку відбуваються ядерні реакції, верхньою — межу, вище якої починається активне перемішування речовини.