— Дякую, але мені подобається тут. Тихо. Спокійно. — Веньцзє подивилася на хребет Великого Хінгану, укритий від очей чорними дірами лісових хащ, злегка збризнутих тьмяним місячним світлом.
— Ти біжиш від чогось?
— Я піду, — тихо промовила Веньцзє і вийшла.
Бай Мулінь проводжав очима стрункий силует, доки він не зник у місячному світлі. Потім перевів погляд на далекі відроги гір, куди раніше вдивлялася Веньцзє.
Удалині, на верхівці Радарного піка, знову була піднята гігантська антена, що відкидала холодні, металеві відблиски в місячному світлі.
Три тижні потому в обід Веньцзє терміново викликали із лісозаготівельної ділянки до штабу бригади. Зайшовши в будинок штабу, вона зрозуміла, що погане передчуття її не зрадило: начальник бригади і політрук чекали на неї в компанії незнайомця грізного вигляду. На столі перед незнайомцем стояв чорний дипломат, а поруч із ним лежали книжка і конверт, нещодавно витягнуті з цього портфеля. Конверт був розпечатаний, а книжка виявилася копією «Мовчазної весни», яку їй давав читати Бай.
У ті роки в усіх людей сильно розвинулася проникливість до політичної складової у щоденних питаннях і подіях, а у Веньцзє — була на межі. Вона відчула, як світ стягується навколо неї, як петля у сильці, душачи її знову.
— Є Веньцзє, це директор Чжан із Політичного відділу Корпусу. Він тут для проведення розслідування, — по-літрук показав на незнайомця. — Я сподіваюся на твою співпрацю і на те, що ти говоритимеш тільки правду.
— Цей лист ви написали? — запитав директор, виймаючи його з конверта.
Веньцзє потягнулася було за листом, але директор не випустив його з рук — лише дав можливість прочитати аркуш за аркушем зі своїх рук, перегортаючи сторінки. Веньцзє найбільше цікавила остання сторінка: підпису не було, лише приписка до її тексту — «Революційні маси».
— Ні, лист писала не я, — Веньцзє перелякано замотала головою, заперечуючи своє авторство.
— Але це ваш почерк.
— Так, але я тільки допомогла іншому переписати набіло.
— Кому?
Зазвичай, стикаючись із наклепами і безпідставними звинуваченнями в бригаді, Веньцзє рідко виправдовувалася. Вона терпіла всі образи мовчки і не видавала інших людей, якщо навіть вони були причетні. Але це був не той випадок — вона занадто добре розуміла, до чого може призвести така розмова.
— Кілька тижнів тому до нас приїжджав репортер з «Вісника великого будівництва» для інтерв'ю. Він попросив переписати для нього статтю. Його ім'я…
— Є Веньцзє! — очі директора Чжана були спрямовані на неї, як два чорних дула. — Я попереджаю вас — наговорюючи на інших, ви лише погіршуєте свою долю. Ми вже прояснили ситуацію з товаришем Бай Мулінем. Його участь обмежується лише відсиланням листа із Хух-Хото[12] за вашою вказівкою. Він не мав уявлення про його зміст.
— Він... так сказав? — у Веньцзє потемніло в очах.
Замість відповіді директор Чжан підняв зі столу книжку:
— Написаний вами лист вочевидь натхнений цією книжкою, — він поклав видання перед начальником бригади і політруком. — «Мовчазна весна» опублікована у США в 1962 році й здобула значну популярність і підтримку в капіталістичному світі, — потім він дістав з дипломата ще одну книжку у чорно-білій обкладинці: — Це переклад китайською. Уповноважені органи дали вказівку довіреним особам провести аналіз книжки для подальшої критики змісту і викладених ідей. На сьогодні уповноважені органи надали свій однозначний висновок: ця книжка — злоякісний бур'ян реакційності. Вона стоїть на позиціях історичного ідеалізму й підтримує теорію Кінця світу; під личиною турботи про навколишнє середовище виправдовує захмарну корупцію капіталістичного світу. Зміст цього видання — надзвичайно реакційний.
— Але ця книжка... вона мені не належить.
— Товариш Бай Мулінь був призначений керівництвом одним із перекладачів цього видання. Наявність книжки в нього — цілковито законна. Звичайно, зона його відповідальності — забезпечення схоронності ввіреної йому книжки. І він винен у своїй недбалості, через яку ви змогли вкрасти її, доки він брав участь у будівельних роботах Корпусу. І ось тепер ви отримали у своє розпорядження небезпечну ідеологічну зброю для нападок на соціалістичний лад і революцію.
12
Прим. перекл. Хух-Хото ( 呼和浩特 , Hūhéhàotè, буквально: «Місце, де не чути свисту вітру») — адміністративний центр Автономного району Внутрішня Монголія, економічний і культурний центр регіону.