Один із підлітків вийняв пошарпаний підручник з фізики для середніх класів. Його руки були чорні й по-тріскані, немов кора дерева. Вимовляючи слова із сильним північносхідним акцентом, він поставив просте запитання: у підручнику написано, що тіло у вільному падінні рухається з постійним прискоренням, але його швидкість все ж ніколи не перевищить деякого граничного значення. Вони всі кілька днів роздумували, чому так, але не змогли зрозуміти.
— Ви пройшли такий шлях, щоб просто поставити це запитання? — здивовано мовила Є Веньцзє.
— Учителю Є, ви хіба не знаєте, що іспити відновлені? — радісно сказала дівчина.
— Іспити?
— Вступні іспити до коледжу! Ті, хто старанно навчається, мають високі бали і можуть вступати до коледжу! Уже два роки як. Ви хіба не знали?
— А рекомендації вже не обов'язкові?
— Ні. Тепер будь-хто може складати іспити. Навіть діти «П'яти чорних категорій»[75] із сільської місцевості.
Є Веньцзє остовпіла. Настільки значуще нововведення викликало в неї змішані почуття. Тільки за якийсь час вона зрозуміла, що діти все ще стоять і чекають від неї відповіді. Швидко пояснивши їм, що сила земного тяжіння врівноважується силою опору повітря, вона запропонувала допомогу і надалі, якщо в них виникатимуть труднощі зі шкільною програмою.
Три дні потому вже семеро учнів прийшли до Є Вень-цзє. Крім трьох, які були минулого разу, четверо дісталися з іще більш віддалених сіл. Втретє візитерів було п'ятнадцять, ще й учитель старшої школи із сусіднього містечка.
Через дефіцит кадрів він один викладав фізику, математику і хімію в усій школі, і прийшов уточнити у Є Веньцзє складні моменти з програми навчання. Йому було понад п'ятдесят, усе його обличчя було порізане зморшками. Він дуже нітився перед Є Веньцзє і постійно впускав книжки. Після того, як вони вийшли з пропускного пункту, Є Веньцзє чула, як він сказав учням:
— Діти, це справжній науковець! Справді вчений!
Після цього учні стали приходити до Є Веньцзє мало не щодня. Іноді їх збиралося настільки багато, що прохідна просто не могла вмістити всіх. За погодженням із начальником охорони бази, солдати їх проводили до їдальні, де Є Веньцзє, озброївшись невеликою дошкою, проводила з ними заняття.
Було зовсім темно, коли Є Веньцзє закінчила роботу напередодні Китайського нового року, 16 лютого 1980 року. Більшість із персоналу вже виїхали з Радарного піка в триденну відпустку, і база спорожніла. Вона повернулася до своєї кімнати, що була раніше її спільною домівкою з Ян Вейніном, а тепер порожню. Лише ще не народжена дитина складала їй компанію. Зовні ревів холодний вітер гір Великого Хінгану, приносячи відлуння розриву петард із села Ціцзятунь, розташованого біля підніжжя. Самотність навалилася на Є Веньцзє, придавивши велетенською рукою, і вона відчула, як її згинає, стискає до маленької точки, поки вона не загубилася у віддаленому куточку Всесвіту...
Раптом у двері постукали. Відчинивши їх, перше, що побачила Є Веньцзє — постать солдата із взводу охорони, і тільки потім за його спиною вона помітила кілька смолоскипів із соснового гілля, які нерівно мерехтіли на пронизливому вітрі. Смолоскипи тримала групка дітей. Їхні обличчя розчервонілися від морозу; шапки прикрашали численні намерзлі бурульки. Коли вони зайшли до кімнати, здавалося, крижаний подих гір завітав у приміщення за компанію. Два хлопчики, одягнені зовсім легко, замерзли найбільше. Вони поставили свою ношу, загорнуту, як з'ясувалося, у їхній верхній одяг. У вузлику була велика каструля з іще гарячими пельменями з фаршем зі свинини і квашеною капустою.
75
Прим. перекл. П'ять чорних категорій （ 黑五类 , Hēiw ǔ lèi） — під час Китайської культурної революції （1966–1976） Мао Цзедун визначив групи населення, які, на його думку, складалися із ворогів Революції. Цими групами були землевласники-орендодавці （地主, dìzhǔ）, багаті селяни （富农, fùnóng）, контрреволюціонери （反革命, fǎngèmíng）, ненадійні елементи （坏分子, huàifènzǐ）, прихильники правих ідеологій （右派, yòupài）.