Але потім Шао Лінь зробила те, чого від неї ніхто не очікував: вийшла заміж за чиновника високого рангу Міністерства освіти, який іще перебував в опалі. У той час такі кадри, як і раніше, «перевиховувалися» в трудових таборах у сільській місцевості. Вона добре розуміла, що хаос у суспільстві не може тривати довго, а молоді бунтарі, які захопили владу, не мають досвіду в управлінні країною. Рано чи пізно гнані й відтерті на узбіччя старі кадри знову повернуться до влади.
Як засвідчило життя, її розрахунок виявився правильним, і ставка зіграла. Ще до закінчення Культурної революції її чоловіка частково поновили на колишній посаді. А після Третього пленарного засідання 11-го Центрального комітету Комуністичної партії Китаю, яке виявилося поворотним пунктом в історії держави після смерті Мао Цзедуна, його підвищили до заступника міністра. Також зросла вага Шао Лінь у суспільстві — з одного боку, завдяки чоловікові, з іншого — відновленій моді на вчених. Незабаром вона стала членом Китайської академії наук, і знову ж таки вчинила дуже мудро: не повернулася в Цінхуа, а обійняла посаду віце-президента в іншому престижному університеті.
Є Веньцзє побачила, що матір добре збереглася, на її обличчі не було й тіні страждань, перенесених у минулому. Це була жінка, яка добре знала, як правильно стежити за своєю зовнішністю. Вона тепло зустріла Є Веньцзє і Ян Дун; сердешно розпитала про те, як минули її роки після
розставання; зазначила, що Ян Дун така мила і кмітлива, і ніби ненароком дала вказівки кухареві приготувати улюб лені страви Є Веньцзє. Усе було зроблено з тактом, шармом і дотриманням усіх пристойностей. Але Є Веньц-зє ясно відчувала стіну відчуження. Вони обережно уникали делікатних тем і не говорили про батька Є Веньцзє.
Після обіду Шао Лінь і її чоловік провели Є Веньцзє і Ян Дун униз, на вулицю, щоб попрощатися. Потім Шао Лінь повернулася додому, а заступник міністра затримався, щоб переговорити з Є Веньцзє. В один момент добра, дружня усмішка зникла з його обличчя, немов він нетерпляче стягнув маску.
— Ми й надалі будемо раді вашим візитам із дитиною, але за однієї умови: не намагайся зводити давні рахунки і згадувати минуле. Твоя мати не несе відповідальності за смерть твого батька. Вона сама була жертвою. А твій батько чіплявся за свої переконання, і це не могло привести ні до чого доброго, отож і закінчив, як закінчив. Він забув про свою відповідальність за сім'ю і змусив тебе з матір'ю страждати.
— Ви не маєте права говорити про мого батька, — сказала Є Веньцзє дзвінким від гніву голосом. — Це залишиться між моєю матір'ю і мною. Це вас узагалі не стосується.
— Твоя правда, — холодно кивнув чоловік Шао Лінь. — Я тільки передаю слова твоєї матері.
Є Веньцзє подивилася на будівлю багатоквартирного будинку, відведеного для проживання управлінців вищого ешелону. Шао Лінь відсунула край фіранки і побачила, як, не промовивши жодного слова, Є Веньцзє нагнулася, взяла на руки Ян Дун і пішла. Вона ніколи більше не поверталася сюди.
Є Веньцзє постійно намагалася знайти інформацію про чотирьох жінок, які вбили її батька, і зрештою їй вдалося знайти трьох із них. Усі три були відряджені в сільську місцевість у розпал Культурної революції, а потім повернулися в місто і всі залишалися безробітними. Після того як Є Веньцзє ді-зналася їхні адреси, вона написала короткого листа кожній із них із проханням про зустріч на території того спортивного комплексу, де загинув її батько. Просто поговорити.
Є Веньцзє не відчувала жадоби помсти. Того ранку на «Червоному березі» вона помстилася всьому людству загалом, зокрема і цим хунвейбінкам. Але вона хотіла побачити в очах цих убивць хоча б натяк на каяття, на повернення людяності.
Того вечора після занять Є Веньцзє чекала їх на майданчику спортивного комплексу. Вона не плекала великих сподівань, що вони приймуть її запрошення. Але вони прийшли в призначений час, усі троє.
Є Веньцзє впізнала їх здалеку, тому що вони були одягнені в рідкісну нині зеленувату уніформу військового крою. Коли підійшли ближче, вона зрозуміла, що уніформа швидше за все була саме тією, яку одягали ці жінки на Збори критики і боротьби, присвячені справі її батька. Вбрання було настільки запране, що практично втратило свій первинний колір, перетворившись на майже біле і суцільно було вкрите різними латками. Крім уніформи, ці три жінки віком близько тридцяти років, нічим не нагадували тих трьох ідейних хунвейбінок, які так хизувалися доблестю в день смерті її батька. Але вони втратили не тільки молодість, а й ще дещо.