— Мене вони дратують, — Правитель знову і знову змахував рукою з обличчя невидимі нитки. На цей раз він стояв на східцях Будинку уряду лише в супроводі радника з науки. — Моє обличчя постійно свербить.
— Правителю, це лежить тільки в площині психології. Вага всіх ниток, зібраних разом, буде рівною масі протона, тому жодного впливу на макросвіт вони мати не можуть. Вони не здатні заподіяти ніякої шкоди, бо в масштабах макросвіту просто не існують.
Але пасма ниток, що падають з неба, ставали дедалі щільнішими. Настільки, що біля землі море крихітних спалахів нагадувало світіння планктону в океані. Сонце і зірки з'являлися на небі, оточені срібними бархатистими ореолами. Ті, хто виходив назовні, тягнули за собою усюдисущі нитки, переливаючись вогниками на кожному кроці. Повертаючись до приміщення, вони спостерігали під штучним світлом ламп яскраве світіння навколо себе, що коливалося під час найменшого руху, підкоряючись збуреним потокам повітря. Хоча нитки можна було побачити тільки при світлі, і вони не справляли жодного впливу на що-небудь навколо, одного усвідомлення їхньої присутності було досить, щоб викликати масові психози в населення.
Потік одновимірних протонних ниток падав понад двадцять годин, поки нарешті не припинився, хоча й не через те, що всі нитки опустилися до землі. Незважаючи на те що їхня вага була неймовірно мізерною, але все ж таки певну масу вони мали, і тому відповідно до фізичних законів прискорювалися у вільному падінні під дією сили тяжіння, як і будь-який інший об'єкт. Однак потрапивши в атмосферу, вони опинилися повністю у владі повітряних течій і ніколи б не впали на землю. Після того, як протон було розгорнуто в одному вимірі, сильна ядерна взаємодія всередині нього стала значно ослабленою. Через це нитка поступово руйнувалася на все дрібніші шматочки, і відбиване ними світло вже виявлялося невидимим неозброєним оком. Населення вважало, що нитки нарешті зникли, але частинки одновимірної нитки були приречені назавжди дрейфувати в атмосфері «Трисоляриса».
П'ятдесят трисоляріанських годин потому відбулася друга спроба розгорнути протон у двох вимірах. Незабаром натовп на землі побачив щось дивне: після того як тепловід-води реакторів почали випромінювати червоне світіння, кілька колосальних об'єктів виникли поблизу прискорювача. Усі вони мали форму правильних геометричних тіл: сфери, тетраедра, куба, піраміди і так далі. Їхні поверхні рясніли складнокомпозиційним забарвленням, але за ретельнішого вивчення виявилося, що ці геометричні тіла насправді були безбарвними, з поверхнями, що відбивають світло, і те, що бачили спостерігачі, було просто перекрученим відображенням поверхні самого Трисоляриса.
— Цього разу нас вийшло? — запитав Правитель. — Нам вдалося розгорнути протон у двох вимірах?
— Правителю, наші спроби все ще безуспішні, — відповів радник з науки. — Я тільки що отримав повідомлення з Центру управління прискорювачем: ми помилилися на один вимір у протилежний бік і розгорнули протон у трьох вимірах.
Величезні дзеркальні геометричні тіла і далі виникали швидше і швидше ніби нізвідки, усе різноманітнішої форми: тут були і тороїди, тривимірні хрести, і навіть щось схоже на стрічку Мебіуса. Усі тіла, не затримуючись, відпливали від прискорювача, що їх створив. Через півгодини всі ці фігури заполонили півнеба, так немов гігантська дитина висипала коробку кубиків на небосхил. Світло, що відбивалося дзеркальними поверхнями цих тіл, подвоїло світловий потік, що сягав поверхні землі, але його величина постійно коливалася через рух фігур. Тінь, яку відкидав гігантський Маятник «Трисоляриса», то приростала, то вкорочувалася, і переміщалася з одного боку на інший.