Третя спроба розгорнути протон у двох вимірах стартувала вночі, тридцять трисоляріанських годин потому. Із землі металеве кільце прискорювача частинок, що висіло в космічному просторі, неможливо було розгледіти. Тільки червоне світіння тепловідводів реакторів, розміщених навколо нього, вказувало на його місце розташування. Незабаром після запуску прискорювача радник з науки оголосив про успіх розгортання протона.
Населення вдивлялося в нічне небо, але розгледіти що-небудь було важко. Однак незабаром перед їхніми очима виникло дивовижне видовище: небеса наче були розділені на дві частини, проте на кожній з них був свій малюнок зоряного неба. Немов дві фотографії неба склали разом: меншу за розмірами поклали поверх великої. Переламаний Чумацький Шлях проходив по межі між ними. Менша частина небосхилу мала круглу форму і швидко розширювалася на тлі звичайного зоряного неба.
— Це сузір'я з Південної півкулі! — вимовив радник із культури й освіти, вказуючи на ділянку неба, яка розширювалася.
Поки присутні намагалися покликати на допомогу свою уяву, щоб зрозуміти, як сузір'я, які можна побачити тільки з іншого боку планети, тепер розташовувалися в Північній півкулі, перед їхніми очима виникло іще дивніше видовище: на краю ділянки нічного неба Південної півкулі, що розширювалася, виникло зображення частини гігантської кулі. Куля була всіх відтінків коричневого і з'являлася смужка за смужкою, немов на екрані з низькою частотою розгортки. Кожен впізнав цей світ: на кулі виднілися чіткі обриси знайомих материків. До того моменту, як уся планета з'явилася в полі зору, куля вже займала одну третину неба. Вже можна було розгледіти більше деталей на поверхні планети: вузли гірських хребтів, які оперізують коричневі континенти; хмари, як плями снігу над континентами...
Хтось, нарешті, випалив:
— Це ж наша планета!
Так, іще один «Трисолярис» виник у небі.
Потім небо освітилося і поруч із другим «Трисоляри-сом» у космосі, на півколі нічного неба Південної півкулі, яка розширювалася, з'явилася інше Сонце. Безумовно, це було те саме Сонце, що в цей момент сяяло над Південною півкулею, але тільки наполовину менше.
— Так це ж дзеркало, — нарешті здогадався хтось.
Ця гігантська дзеркальна поверхня, що з'явилася над «Трисолярисом» і була протоном, розгорнутим у двох вимірах, — геометрична площина, яка не має товщини.
До моменту закінчення розгортання протона звичайний вид усього неба замінив собою відображення нічного неба Південної півкулі, а прямо над головою розташовувалося відображення «Трисоляриса» і Сонця. А потім небо почало деформуватися уздовж всієї лінії горизонту, і відображення зірок витягувалося і закручувалося, немов вони плавилися і стікали краплями донизу. Хвилі деформації починалися з країв дзеркала, а відтак піднімалися в напрямку до центру.
— Правителю, площина протона згинається під дією сили тяжіння нашої планети, — сказав радник з науки. Він вказав на численні спалахи світла, що з'являлися в зоряному небі. Вони виглядали так, наче хтось хаотично наводив промені ліхтариків на склепіння печери. — Це електромагнітні промені для коригування вигину площини протона, що виникає під дією сили тяжіння. Завдання полягає в тому, щоб повністю обернути розгорнутий протон навколо «Трисоляриса». Після цього електромагнітні промені продовжуватимуть підтримувати і стабілізувати цю величезну сферу, як спиці колесо. Отже, «Три-солярис» буде немов верстак для двовимірного протона, і можна буде розпочати процес травлення інтегральних мікросхем на поверхні останнього.
Процес обгортання «Трисоляриса» площиною двовимірного протона зайняв великий проміжок часу. Коли деформація дзеркальної поверхні досягла точки зеніту, де розташовувалося відображення планети, зірки зникли, перекриті площиною протона, оберненого вже й навколо протилежної півкулі. Невелика кількість сонячного світла ще пробивалася всередину викривленої площини протона, і зображення «Трисоляриса» в кривому дзеркалі цієї космічної кімнати сміху спотворилося майже до невпізнання. Але після того як зник останній промінь сонця, настала найтемніша ніч в історії трисоляріанської цивілізації. Гравітація і електромагнітні промені врівноважували одне одного, і площина розгорнутого протона обернулася на стаціонарній орбіті навколо «Трисоляриса» гігантською захисною оболонкою.
Запанував лютий холод. Дзеркальна поверхня розгорнутого протона відбивала назад у космос всі види сонячного випромінювання. Температура на «Трисолярисі» різко впала, досягнувши показників, порівнянних із періодом появи трьох летючих зірок, пришестя яких знищило безліч цивілізацій у минулому. Більшу частину населення зневоднили і помістили до сховищ. Мертва тиша запанувала на поверхні обгородженої планети. У небі сяяли лише слабкі плями від електромагнітних променів, що утримували на місці поверхню протона. Час від часу на стаціонарній орбіті спалахували крихітні вогники: це космічні кораблі травили інтегральні мікросхеми на гігантській поверхні протона.