тридцять четвертий: 1194:50:49; тридцять шостий, і останній: 1194:16:37.
Ван Мяо спочатку подумав про дефекти плівки. Проте його камера — Leica M2, модель 1988 року випуску — була повністю механічна без будь-якої автоматизації, тому не могла спричинити появи будь-якого датування на кадрах. Професійні фотографи навіть в епоху цифрових технологій віддавали перевагу цій камері через виняткову якість оптики і надійність роботи механізмів.
Повторно вивчивши кожен негатив, Ван Мяо зазначив ще одну дивну закономірність цифр: вони автоматично адаптувалися до заднього фону кадру. Якщо фон був темним, то цифри — білими, і навпаки. Така варіативність, здавалося, мала на меті підвищити виразність цифр для того, хто розглядає фотографії, щоб вони гарантовано не залишилися непоміченими.
Вивчаючи шістнадцятий кадр, Ван Мяо відчув пришвидшене серцебиття і холодок, що піднімається по спині: на знімку було зображено мертве дерево на тлі старої стіни, у реальності — рябої, а на негативі — у чорно-білих клаптиках. На такому тлі чорно-білі клітинки цифри були б однаково погано помітні. Але на знімку цифри розташовувалися вертикально, закручуючись услід за вигинами мертвого стовбура дерева, подібно до маленької змії, що переповзає. Тож їхній білий колір максимально контрастував із темним тлом мертвого дерева!
Ван Мяо почав аналізувати математичну закономірність послідовності цифр. Спочатку він подумав, що це якийсь різновид наскрізної нумерації, але розмір інтервалу між значеннями був не постійний. Потім він припустив, що цифри означають години, хвилини і секунди відповідно. Він дістав щоденник фотозйомок, який вів під час своїх поїздок, і де записував місце й час знятих кадрів з точністю до хвилини, і звірив записи із цифрами на двох послідовних кадрах на плівці. Збіг був хвилина до хвилини. Зрозуміло, що зміна цифр на плівці віддзеркалювала реальний плин часу. Ван Мяо одразу зрозумів, що це означає.
Зворотний відлік.
Зворотний відлік стартував з 1200 годин і зараз залишається ще 1194. На цей момент? Ні, на момент закінчення зйомки цією плівкою. Зворотний відлік усе ще триває?
Ван Мяо вискочив з лабораторії, зарядив нову плівку у фотоапарат і почав знімати довільні кадри з різними інтервалами між ними. Він навіть зняв кілька кадрів з балкона. Після того, як плівка була відзнята, вийняв її з фотоапарата і знову зачинився в лабораторії. На негативах, подібно до привидів, знову проступали ряди цифр. Перший кадр нової плівки був позначений як 1187:27:39. Різниця в часі датування останнього кадру ранкової плівки і першого кадру нової точно відповідала відрізку часу між двома зйомками. Після цього різниця між кадрами становила 3–4 секунди: 1187: 27:35, 1187:27:31, 1187: 27:27, 1187: 27:24... з такими проміжками він і знімав.
Зворотний відлік тривав.
Ван Мяо знову зарядив фотоапарат новою плівкою. Відзняв усі кадри на плівці поспіль практично без перерв, деякі — навіть не знімаючи кришки об'єктива. Коли він вийняв відзняту плівку з фотоапарата, з прогулянки повернулася дружина з сином. Перед тим, як проявити її, Ван Мяо зарядив у фотоапарат ще одну, уже четверту за сьогодні, і простягнув його дружині:
— Зроби кілька кадрів для мене.
— Що я повинна сфотографувати? — здивовано запитала дружина. Раніше він нікому не дозволяв торкатися до своєї камери, тому ані дружину, ані сина цей античний мотлох за 20 тисяч юанів не цікавив.
— Усе що завгодно, просто зроби знімки, — Ван Мяо вклав камеру до рук дружини і пірнув у темну лабораторію.
— Доу Доу, сфотографуймо тебе, — дружина навела об'єктив на сина.
Розум Ван Мяо жваво уявив собі картину, як примарна фігура із цифр проявляється навколо обличчя його сина, подібно до петлі шибеника. На нього напали дрижаки.
— Ні, будь ласка, знімай щось інше. Клацнув затвор — дружина зробила перший кадр.
— Чому я не можу натиснути кнопку спуску ще раз? — запитала дружина.
Ван Мяо показав, як перемотувати плівку вручну коліщатком прокрутки:
— Ось так роби після кожного кадру. Автоматично вона не перемотується, — сказав він, знову пірнаючи в лабораторію.
— Усе так складно, — його дружина-лікар не могла зрозуміти, чому, коли сьогодні доступні зручні цифрові камери з більше ніж 10 мільйонів пікселів на матриці, люди використовують цю архаїчну, але таку дорогу техніку, та ще й фотографують на чорно-білу плівку.
Після проявлення третьої знятої плівки, Ван Мяо почав переглядати її на світло червоного ліхтаря в напівтемряві лабораторії. Він побачив, що примарний зворотний відлік продовжував свій біг: кожен кадр, навіть отриманий із закритою кришкою об'єктива, містив ряд цифр.