Професор Жуань спокійно сиділа за письмовим столом, її очі були заплющені. Веньцзє підійшла і з ніжністю торкнулася чола, провела рукою по обличчю, руках. Усе вже було задубілим, неживим. Тільки-но увійшовши до кімнати, Веньцзє помітила порожню пляшечку снодійного на столі. Постоявши кілька хвилин мовчки, вона розвернулася і попрямувала геть. Горя вже не відчувала. Тепер вона була немов лічильник Гейгера, який збожеволів через передозування опроміненням — і більше не демонструє жодних показників, беззвучний, із нулем на вимірювальній шкалі.
Уже залишаючи квартиру, Веньцзє кинула прощальний погляд на дорогу людину: вона зауважила, що Жу-ань зробила макіяж, одягла легкий плащ у тон помади і черевики на підборах.
二 Мовчазна весна
«Сте-ре-жися!»
Вслід за гучним покриком велика модрина, завтовшки з колону Парфенона, впала на землю, і Є Веньцзє відчула поштовх, як під час землетрусу.
Вона підібрала сокиру і пилку й почала зрубувати гілки з величезного стовбура. Щоразу роблячи це, Веньцзє уявляла, що омиває тіло полеглого гіганта. Іноді їй навіть здавалося, що цей гігант — її батько. У такі моменти картини, які зринали на спогад про ту жахливу ніч дворічної давності, коли вона обмивала тіло батька в морзі, здавалися реальністю, і тріщини на корі модрини нагадували численні шрами на тілі батька.
Понад сто тисяч людей із шести округів і сорока одного підрозділу Виробничо-будівельного корпусу регіону Внутрішня Монголія були розкидані по її великих луках і полях.
Багатьох із добровольців корпусів «освіченої молоді»[11]залишити свої міста і приїхати сюди, у цей невідомий світ, змусив романтичний порив: якби радянські танкові клини перетнули монгольсько-китайський кордон, ці молоді люди взяли б до рук зброю і були б готові віддати свої життя за перемогу, створивши перший рубіж оборони країни. Насправді використання таких благородних прагнень було одним із способів швидкого формування цих корпусів.
Однак битви, взяти участь у яких вони пристрасно бажали, були, як гори в степу на горизонті, — виразно видні, але недосяжні. Залишалося тільки піднімати цілину, випасати худобу і валити ліс.
Однак під час роз'їздів з «обміну досвідом» за революційними потребами молоді люди, сповнені гарячого юнацького запалу, незабаром стали розуміти, що порівняно із цим безкраїм небом і неосяжними просторами Внутрішньої Монголії, найбільше з міст на «великій землі» не більше за кошару.
Посеред цих холодних нескінченних лісів і степів їхній юнацький запал був позбавлений сенсу. Навіть якщо вони проллють усю свою кров миттєво, вона охолоне швидше, ніж коров'ячий послід. І не факт, що це принесе яку-небудь користь.
Але згоріти — їхня доля; призначення їхнього покоління — згинути в полум'ї, живлячи його.
І ось за допомогою циркулярних і ланцюгових пил великі ділянки лісових масивів перетворювалися на безплідні гірські хребти. Під тракторами і комбайнами безкраї простори цілини ставали спочатку засіяними полями, а потім — пустелями.
Є Веньцзє могла охарактеризувати заготівлю лісу, що проводилася, тільки як божевілля: високі модрини, щоглові сосни, тонкі білі й чорні берези, осики, що дістають до хмар, ароматні сибірські ялиці, поряд із незліченними дубами, в'язами, чозеніями — усе, що можна було окинути поглядом, безжально вирубували. Її бригада, озброєна ланцюговими пилами, подібно до сотень сарани із залізними крилами, залишала на своєму шляху тільки голі, мертві пні.
Тепер позбавлена гілок модрина була готова для подальшої обробки, і гусеничний трактор, зачепивши її, відтягне на наступну ділянку. Веньцзє дбайливо погладила свіжий зруб дерева, що впало. Вона часто так робила, і їй завжди здавалося, що поверхня зрубу — величезна рана, і дерево навіть могло відчувати біль. Раптом вона помітила іншу руку, яка так само дбайливо перебирала пальцями по зрубу на пні в кількох метрах від неї. Тремтіння руки видавало серце, що б'ється в унісон з її. І хоч рука була білосніжна, можна було з упевненістю сказати, що вона чоловіча.
Веньцзє підняла очі — рука належала Бай Муліню, худорлявому хлопцеві в окулярах. Він був репортером газети Корпусу «Вісник великого будівництва» і приїхав позавчора зробити репортаж про досягнення бригади. Веньцзє читала його статті; вони були такими, що запам'ятовуються: написані добрим стилем, наповнені ніжністю і чутливістю, які погано гармоніювали із суворою навколишньою природою.
11
Прим. перекл. «Освічена молодь» （ 知识青年 , Zhīshì qīngnián） — молоді люди, які з початку 50-х років і до кінця Культурної революції за бажанням або примусово були переселені з міст у сільську місцевість у межах програми «До височини гір, вниз у села».