— Так, ти маєш рацію. Випиймо!
— Але одне базове правило я для себе вивів.
— Поділися.
— Занадто дивні речі завжди підозрілі.
— Якось паскудно сформульовано.
— Я хотів сказати, що завжди за всіма уявними нісенітницями і дивацтвами стоїть хтось зацікавлений у цьому.
— Якщо ти маєш хоча би якісь, хоч б базові знання про будову навколишнього світу, то тобі повинно бути максимально зрозуміло, що ніхто, ніяка сила не в змозі здійснити те, чого я був свідком. Особливо останнього разу. Маніпулювати матерією в масштабах Всесвіту — це не просто незрозуміло з погляду сучасної науки, я навіть не можу приблизно пояснити це і за допомогою ненаукової фантастики! Це навіть не надприродне. Це супер-я-не-знаю-що ...
— А я кажу, що це все дурниці. Я бачив достатньо дивних речей.
— І що ж мені робити далі?
— П'ємо далі, потім — спати.
— Чудово.
Ван Мяо не мав уявлення, як він опинився у своїй машині. Прокинувшись без кошмарних сновидінь на задньому сидінні автомобіля, він не думав, що проспав довго. Але поглянувши на обрій, побачив, що сонце вже ховається на заході. Він вийшов з машини. Навіть незважаючи на те що випивка з самого ранку наповнила його тіло стомливою млявістю, почувався набагато краще. Озирнувшись, він зрозумів, що перебуває біля одного з кутів Забороненого міста. Призахідне сонце висвітлювало жовті дахи стародавнього палацу і відбите світло розсипалося золотими брижами на поверхні оточуючого рову. В його очах світ знову ставав стабільним і передбачуваним.
Він так і просидів, насолоджуючись знову набутими тишею і спокоєм, до настання темряви. Уже добре знайомий чорний «Фольксваген Сантана» виринув з потоку машин, перетнув вулицю і зупинився прямо перед ним. Да Ши не поспішаючи вийшов з автомобіля.
— Відіспався нарешті? — як завжди голосно гаркнув Да Ши.
— Так. І що тепер?
— Твої плани? Йди додому, повечеряй, випий ще трохи і лягай спати. Ось так.
— А далі?
— Далі? Іди на роботу, як зазвичай.
— Але зворотний відлік... Залишилася тільки 1091 година.
— Та забий на цей довбаний зворотний відлік! Зараз найголовніше упевнитися, що ти повернувся в норму і з глузду не з'їдеш, як інші. Тоді ми зможемо повернутися до обговорення всього іншого.
— Да Ши, я тебе благаю, розкажи мені, що насправді діється?
Да Ши допитливо подивився на Ван Мяо й усміхнувся:
— Те саме, майже дослівно, я неодноразово говорив генералу Чану. Ми з тобою товариші по нещастю, ти і я. Буду з тобою відвертим: я ані чорта не знаю важливого. Я занадто дрібний комар, і мене не вшановують привілеєм доступу до секретної інформації. Іноді мені здається: усе, що відбувається, лише нічний кошмар.
— Але ти явно знаєш більше, ніж я.
— Гаразд, розповім тобі, що знаю сам, — відповів Да Ши. Він вказав рукою на протилежний бік вулиці, на огороджувальний парапет рову, що оточує Заборонене місто. Вони знайшли вільне місце і присіли. Внизу на поверхні води виднілися відблиски вогнів міста, і їхні тіні то коротшали, то подовжувалися синхронно з брижами на воді.
— Суть моєї роботи полягає в умінні поєднати факти, події, речі, які здаються непов'язаними на перший погляд. Правильно підбереш комбінацію — у нагороду здобудеш правду. Дивні речі кояться вже деякий час, — продовжив Да Ши. — Наприклад, безпрецедентна хвиля злочинності захлеснула академічні кола і науково-дослідні інститути. Звичайно, тобі відомо про вибух на будівельному майданчику прискорювача заряджених часток у Лянсянє і про те вбивство Нобелівського лауреата... з дуже дивним мотивом: не через гроші або через помсту. Немає і політичного підґрунтя, просто чисто деструктивне діяння. Інші дивацтва, хоч і не пов'язані безпосередньо з криміналом, не здаються від того зрозумілішими і логічнішими. Діяльність цих «Рубежів науки», самогубство академіків. Екологічні активісти також не сходять з передовиць: натовпи протестувальників на будівництвах атомних і гідроелектростанцій з вимогою скасувати рішення про будівництво; усі ці комуни «повернення до природи» та інші супутні ідеї... Ти давно був у кіно?
— Та я не особливо захоплююся.
— Усі недавні блокбастери, як на підбір, експлуатують одну і ту саму ідею: у постапокаліптичному світі на тлі зруйнованої цивілізації живуть у гармонії з природою невеликі сільські громади. Гарні, здорові чоловіки і жінки займаються ремеслами, обробляють поля, тчуть на тлі смарагдових гір і кришталево чистих джерел. Режисери наввипередки твердять, що їхні картини зображують «прекрасне життя в природному середовищі до того, як наука і техніка спотворили навколишню природу». Візьми хоча б фільм, знятий за «Персиковим джерелом»[40] — хто в здоровому глузді захоче дивитися таке? Але вкладають сотні мільйонів, щоб зняти подібне. Навіть проводився конкурс із призовим фондом у п'ять мільйонів на кращий твір, що описує найогидніше майбутнє, яке чекає на людство. В результаті вони навіть екранізували сценарій переможця, убухано ще кілька сотень мільйонів! А, як? Потім ці всі дивні культи і секти, що виникають повсюдно, немов гриби після дощу. І всі лідери, як на підбір, мають бездонні кишені...
— І як останні події, що сталися зі мною, співвідносяться з усім цим?
— Тут потрібно, як у калейдоскопі — щоб кожна деталь стала на своє місце, і тоді стане зрозумілою загальна картина. Звичайно, до того, як мене перевели з управління боротьби зі злочинністю у Штаб оперативного командування, це був не мій головний біль. Але тепер — це основна частина моєї роботи. І мені настільки добре вдається знаходити невидимі сполучні нитки між подіями, що навіть генерал Чан вражений.
— І яких висновків ти дійшов?
— Усе це лише прикриття, щоб повністю знищити науку.
— Хто за цим стоїть?
— Я не знаю, насправді не знаю, але відчуваю, що це так. План дуже хитромудрий і всеосяжний, але опрацьований до дрібниць: знищення, закриття науково-дослідних центрів, вбивства або доведення до самогубства вчених. Або якщо цього не вдасться, то хоча б домогтися помутніння розуму і припинення роботи над проектами. Але головна мета — змусити сумніватися в правильності обраного шляху розвитку, змістити шкалу потреб і думок до рівня пересічної людини.
— Останнє припущення дуже правдоподібне!
— Водночас вони намагаються підірвати авторитет науки у суспільстві. Звичайно, окремі індивідууми і раніше лили воду на цей млин, але тепер це робиться організовано.
— Мені здається, що це правильна здогадка.
— Наразі ти мені віриш. Але всі ці ваші академіки і вчені мужі не могли дійти до цього, а я, маючи за плечима лише училище, зміг знайти правильну відповідь, так? Ха, але після того, як я виклав свою теорію вашим розумникам і своєму керівництву, вони почали з мене глузували.
— Якби ти мені озвучив свою теорію під час нашої першої зустрічі, я б точно не підняв тебе на кпини. Але скажи, ті шарлатани, які займаються псевдонаукою, кого вони найбільше побоюються?
— Справжніх учених, це ж очевидно.
— Ні. Багато хто з учених зі світовим ім'ям були ошукані шарлатанами і своє життя поклали на вівтар псевдонаукових досліджень. Але шахраї від науки побоюються одного певного типу людей, яких дуже важко обдурити: ілюзіоністів. Насправді, багато псевдонаукових містифікацій були викриті магами і фокусниками. Порівняно з книжниками наукового світу ти як досвідчений поліцейський, який щодня стикається з різними проявами людської природи, мав набагато більше шансів розкрити таку масштабну змову.
— Ну, є багато людей, розумніших за мене. Можновладці добре обізнані з тим, що відбувається. Коли мене підняли на сміх, то це було тільки тому, що я вкладав свою теорію не в ті вуха. Пізніше мій старий командир — генерал Чан — перевів мене під своє керівництво. Але я й досі виконую тільки дрібні доручення... Наразі ти знаєш стільки само, як і я.
40
Прим. перекл. «Персикове джерело» （ 桃花源 記 , Táohuā YuánJì） — один з найвідоміших прозових творів китайського поета Тао Юаньмін （陶渊明, TáoYuānmíng, 365–427）, написаний у 421 році. Сюжетно є утопічною картиною досконалого життя, що полягає у занятті сільською працею далеко від суєтних міст.