— Ні-ні. Їм просто пощастило.
— Але вони не полишали спроб зробити це?
— Звичайно, я вам навіть продемонструю результат зусиль останньої цивілізації.
Мо-цзи підвів Ван Мяо до краю платформи. Землі, що розстилаються під ними, були схожі на клаптики старої шкіри. Мо-цзи спрямував один із менших телескопів на об'єкт унизу і жестом запросив Ван Мяо подивитися. Наблизивши очі до окулярів, він побачив дивну річ: нерухомий, ніби соляний стовп, скелет, що іскрився під денним світлом, наче сніг, який щойно випав, і здавався таким, що проглядається наскрізь.
Дуже дивно, але скелет стояв сам по собі. Його поза була витончена й елегантна. Одна рука — біля підборіддя, ніби погладжувала не існуючу довгу бороду. Голова скелета була задерта вгору, неначе ставлячи питання всій світобудові.
— Це все, що залишилося від Конфуція, — промовив Мо-цзи. — Він вважав, що весь Всесвіт підпорядковується «Лі» — конфуціанській концепції гармонії і шанобливості, для збереження якої необхідно дотримуватися певних церемоній у поведінці, і жоден об'єкт у Всесвіті не може уникнути цих правил. Він розробив церемоніал і сподівався передбачити рух Сонця відповідно до нього.
— Я можу собі уявити результат.
— О, так. Він сказав, що йому усміхнулася удача в розумінні устрою Сонця і передбачив п'ятирічну епоху стабільності. І знаєте що? Епоха стабільності справді настала... тривалістю у місяць.
— А потім одного чудового дня Сонце просто не зійшло?
— Ні-ні, Сонце з'явилося і того дня, як зазвичай. Воно зійшло в зеніт, а потім зникло.
— Що!?! Як зникло?
— Саме так. Почало повільно тьмяніти, зменшуватися в розмірах, поки повністю не зникло. Настала ніч зі своїм пронизливим холодом. Конфуцій як стояв, так і перетворився на одну велику брилу льоду. Так і стоїть донині.
— А в небесах нічого не залишилося після зникнення Сонця?
— На місці зниклого Сонця з'явилася летюча зірка, як відлітає душа померлого світила.
— Ви впевнені, що Сонце справді раптово зникло, і летюча зірка так само раптово постала?
— Так, звичайно. Ви можете звіритися з літописом тих часів. Цей факт детально описаний.
— Хмм... — Ван Мяо занурився в роздуми. У нього вже були якісь ідеї про устрій світу «Трьох тіл», але інформація, отримана від Мо-цзи, повністю руйнувала її базиси. — Як це може бути... раптово? — сказав він із жалем.
— Ми зараз перебуваємо в часи династії Хань. Але я не впевнений, Західної чи Східної[43].
— І ви досі живі?
— На мене покладена важлива місія: я повинен спостерігати і достовірно фіксувати рух Сонця. Усі ці шамани, метафізики, моралісти-даоси не приносять жодної користі, усі до єдиного. Як ті відірвані від життя філософи, що не можуть розрізнити рис, просо і пшеницю, бо ніколи нічого не робили своїми руками, і не приносять користі з практичного погляду. Вони не здатні вести реальні спостереження, тільки те й роблять, що займаються своїми містичними камланнями цілими днями. Але я не такий! Я можу зробити щось реальне! — сказав він, вказуючи на численні інструменти на платформі.
— З їхньою допомогою ви сподіваєтеся досягти своєї мети? — Ван Мяо спеціально кивнув у бік таємничої великої мідної кулі.
— У мене є теорія, але вона зовсім не містична, а є результатом багатьох спостережень. По-перше, ви знаєте, що таке Всесвіт? Це — механізм.
— Ну, мені здається, це дуже спрощений підхід.
— Дозвольте мені закінчити. Всесвіт — це порожниста сфера, що плаває у вогняному морі. На поверхні сфери міститься незліченна кількість дрібних отворів — зірки, і один великий — Сонце. Полум'я з навколишнього моря проходить через ці отвори, відповідно нам здається, що світять зірки і Сонце.
— Це дуже цікава теорія про будову Всесвіту, — відповів Ван Мяо, дивлячись на гігантську мідну кулю і здогадуючись тепер про її призначення. — Але є проблема з вашою теорією. Сонце сходить і заходить, і робить свій моціон відносно нерухомих зірок. Але у вашій порожнистій сфері положення всіх отворів відносно один одного є фіксованим.
— Цілком правильно! Тому я допрацював свою теорію, а разом з нею і свою модель. Всесвіт насправді складається із двох сфер, розташованих одна всередині іншої. Небо, яке ми бачимо, є нічим іншим, як поверхнею внутрішньої, меншої зі сфер. Зовнішня сфера має один великий отвір, тоді як внутрішня — безліч маленьких. Світло, що проходить крізь отвір у зовнішній сфері, відбивається і багаторазово розсіюється в просторі між двома сферами, наповнюючи внутрішній простір світлом. Потім відбите світло проходить через крихітні отвори у внутрішній сфері, і ми це спостерігаємо у вигляді світла зірок.
— А що ви можете сказати про природу Сонця?
— Сонце — це проекція світла, що йде від вогняного моря і потрапляє крізь великий отвір зовнішньої сфери на внутрішню, малу сферу. Унаслідок того, що отвір великий, потік світла, яке проникає, настільки яскравий, що пронизує своїми променями малу сферу. Тобто Сонце ми бачимо подібно до того, як дивимося крізь шкарлупу яйця на просвіт. Водночас проникаюче світло частково розсіюється поверхнею внутрішньої сфери, і в результаті ми спостерігаємо чисте небо вдень.
— А що є тією рушійною силою, яка призводить у нерегулярний рух обидві сфери?
— Сила вогняного моря Всесвіту, звичайно.
— Але розмір і яскравість світіння Сонця змінюються. У вашій моделі двосферного Всесвіту характеристики Сонця мають бути постійними або хоча б змінюватися лінійно. Навіть якщо яскравість вогняного моря зовні непостійна, то розмір отвору на зовнішній сфері повинен залишатися незмінним.
— Ваше розуміння моєї моделі занадто спрощене. Оскільки характеристики навколишнього вогняного моря постійно змінюються, обидві сфери стискаються або розширюються відповідно. Це і призводить до змін у розмірах і яскравості Сонця.
— А як щодо летючих зірок?
— Летючі зірки? Чому ви постійно згадуєте про них? Вони не так важливі для розуміння устрою Всесвіту. Може бути, це всього лише випадкові частки космічного пилу, що літають між двох сфер.
— Не думаю. Я вважаю, що летючі зірки надзвичайно важливі. Крім того, як ваша модель інтерпретує раптове згасання Сонця в часи Конфуція?
— Це дуже рідкісний феномен. Можливо, воно було результатом простого збігу — якась хмара або темна пляма у морі вогню пройшла якраз навпроти отвору у зовнішній сфері.
Ван Мяо показав пальцем на велику мідну кулю:
— Отже, це ваша модель Всесвіту?
— Так, цей механізм з точністю відтворює будову Всесвіту. Складний механізм зубчастих коліс, який спричиняє рух кулі, імітує сили вогняного моря, що впливають на сфери зовні. Закони цих сил впливу засновані на розподілі полум'я в морі вогню і течій самого полум'я в морі. Ці закони — моє відкриття після сотень років спостережень.
— Ваша куля може розширюватися і стискатися?
— Звичайно, якраз зараз вона повільно стискається.
Ван Мяо взяв за статичний візуальний орієнтир поруччя на краю платформи і, зіставивши з розмірами кулі, дійшов висновку, що Мо-цзи каже правду.
— І всередині міститься менша куля?
— Звичайно. Корпуси двох куль з'єднані між собою складним приводним пристроєм.
— Справді, дуже майстерний механізм! — щиро похвалив Ван Мяо. — Але я не спостерігаю на зовнішній кулі великого отвору, щоб світло проникало на поверхню внутрішньої.
— Там його й немає. Замість цього я встановив на внутрішній поверхні більшої з куль джерело світла, щоб імітувати такий отвір. Це джерело працює завдяки флуоресціюючій речовині сотень тисяч світлячків. Я використовую холодне світло, позаяк оболонка внутрішньої кулі виконана з напівпрозорого гіпсу, який має погану теплопровідність. Так я вирішив проблему нагромадження надлишкового тепла всередині кулі, і відповідно спостерігач може перебувати більше часу всередині.
— Усередині кулі є людина?
— Зрозуміло, що є. Канцелярський службовець стоїть на платформі, яка розташована в центрі кулі і з'єднана ремінною передачею з механізмом руху куль. Після того як ми створили цю модель, що достовірно імітує поточне місцерозташування об'єктів у Всесвіті, рух моєї моделі надалі має точно прогнозувати майбутні зміни у ньому, зокрема рух Сонця. Після того як службовець запише дані спостережень, ми нарешті створимо точний календар. Це мрія сотень цивілізацій до нас! І схоже, ви прийшли у вдалий час. Згідно із зібраною інформацією в результаті спостережень за допомогою моєї моделі, нас очікує чотирирічна епоха стабільності. Імператор У-ді[44] щойно випустив едикт про відродження свого народу на підставі мого передбачення. Чекатимемо сходу Сонця!
43
Прим. перекл. Західна Хань — період в історії давньокитайського держави （206 рік до н. е. — 9 рік н. е.） зі столицею у Чан'ань — має назву Ранньої Хань （前漢, Qiánhàn）, або Західної Хань （西漢, Xīhàn）. Другий період （25 рік н. е. — 220 рік н. е.） зі столицею в Лояні називається Пізня Хань （後漢, Hòuhàn）, або Східна Хань （東漢, Dōnghàn）.
44
Прим. перекл. У-ді （ 汉武帝 , hànw ǔ dì） — 27 серпня 156 року до н. е. — 29 березня 87 року до н. е.） — сьомий імператор імперії Західна Хань у Китаї, правив зі 141 року до н. е. до 87 року до н. е. У період його правління ханьський Китай різко розширив свої території, конфуціанство набуло статусу офіційної ідеології. Його правління дослідники вважають одним із найблискучіших періодів в історії Китаю.