— Що далі сигнали віддаляються від Землі, то більше їм трапляється перешкод у міжзоряному просторі, і що слабкішими вони стають, то менша ймовірність того, що якась позаземна цивілізація зможе їх уловити. Додаткові дослідження підтвердили: для того, аби позаземна цивілізація могла гарантовано вловити наші сигнали, незалежно від відстані й перешкод, ми повинні їх транслювати на рівні потужності, що дорівнює вихідній енергії зірки середнього розміру. Радянський астрофізик Микола Кардашов запропонував свою шкалу, відповідно до якої цивілізації можна розділити на три типи, відповідно до величини енергії, яку вони можуть спрямувати на досягнення певної мети, наприклад — комунікаційної. Цивілізація першого типу може акумулювати енергію, еквівалентну сумарному виходу енергії Землі; за його оцінками — 1015–1016 Вт. Цивілізація другого типу здатна акумулювати величину енергії, еквівалентну енергії звичайної зірки, — 1026 Вт. Енергія, доступна цивілізації третього типу, може досягати величини у 1036 Вт, що приблизно відповідає випромінюваній енергії окремої Галактики. Наша цивілізація на Землі сьогодні є цивілізацією типу 0,7, ми навіть не дотягуємо до повноцінного першого типу. І потужність передачі «Червоного берега» дорівнювала всього лише одній десятимільйонній частці сумарної кількості енергії Землі. Наш голос був схожий на дзижчання комара у величезному небі. Ніхто не міг нас почути.
— Але якщо цивілізації другого і третього типу, за Кардашовим, існують, то ми повинні бути в змозі почути їх.
— За 20 років існування проекту «Червоний берег» ми так нічого і не почули.
— Тобто, якщо взяти до уваги результати проекту «Червоний берег» та інших проектів із пошуків позаземного розуму, ми можемо з упевненістю сказати, що розумне життя на Землі єдине у Всесвіті?
Є Веньцзє тихенько зітхнула.
— Теоретично, ми ніколи не отримаємо однозначної відповіді на це запитання. Але моя думка і думка всіх, хто брав участь у проекті «Червоний берег»: так, у Всесвіті ми одні.
— Дуже шкода, що проект «Червоний берег» припинив своє існування. Раз ввели в експлуатацію настільки величезний об'єкт, витративши на це багато сил і коштів, то логічно було б підтримувати його в робочому стані. Це був справді грандіозний проект!
— Консервація бази була поетапна. На початку 80-х років провели масштабну модернізацію, переважно у відділах моніторингу та радіопередач: змінили комп'ютерне оснащення на сучасні зразки. Система передачі була автоматизована, а у відділ моніторингу поставили два персональні комп'ютери IBM. Можливості обробки даних значно зросли, а діапазон одночасного моніторингу каналів розширився до сорока тисяч. Однак пізніше, коли керівництво змогло оцінити реальну перспективу й ті труднощі, із якими стикаються пошуки позаземного розуму, інтерес з їхнього боку до проекту «Червоний берег» швидко згас. Перша зміна торкнулася режиму секретності бази. На загальну думку, режим секретності був невиправдано завищений, і з його зміною чисельність охоронного підрозділу бази була зменшена із загальновійськової роти до окремого взводу, а потім і всього до п'яти солдатів. Після всіх цих пертурбацій, хоча «Червоний берег» і залишався підрозділом Другого артилерійського корпусу, управління питаннями наукової діяльності передали Астрономічному інституту Китайської академії наук, унаслідок чого на науково-технічній базі «Червоного берега» були реалізовані деякі науково-дослідні проекти, ніяк не пов'язані з пошуком позаземних цивілізацій.
— Мені здається, що більшість ваших наукових відкриттів було зроблено саме тоді.
— Спочатку «Червоний берег» брав участь і в деяких радіоастрономічних проектах, адже все-таки це був найбільший радіотелескоп у країні. Пізніше, коли побудували інші радіоастрономічні обсерваторії, профіль досліджень «Червоного берега» змістився до питань дослідження сонячної активності. Нам навіть встановили телескоп для спостережень за Сонцем. Розроблена нами математична модель прогнозування сонячної активності на той час була найбільш передовою і неодноразово знаходила практичне застосування навіть у повсякденному житті. Ці й інші успішні відкриття змогли компенсувати хоча б частину величезних інвестицій в інфраструктуру бази. Насправді, більшість досліджень проекту змогли втілити в життя тільки завдяки зусиллям комісара Лея. Звичайно, у нього були й особисті цілі. До приходу в армію він також вивчав астрофізику і, розуміючи, що, просто займаючи пост комісара з політичних питань технічного підрозділу, навряд чи досягне загальної популярності, вирішив поновити нау кову кар'єру. Те, що нам були віддані всі проекти, якими займався «Червоний берег», крім пошуку позаземних цивілізацій, — лише його заслуга.
— Я дуже сумніваюся, що йому вдалося успішно повернутися до наукової роботи після стількох років у політичному управлінні. Ви ж тоді ще не були реабілітовані, адже так? Мені здається, що він просто привласнював ваші заслуги, і наукові роботи публікували під його ім'ям.
Є Веньцзє усміхнулася поблажливо.
— Без комісара Лея проект закрили б набагато раніше. Після перепрофілювання бази на сферу цивільних наукових досліджень військові майже цілком припинили фінансування. Зрештою Китайська академія наук відмовилася від забезпечення потреб проекту, і його остаточно закрили.
Є Веньцзє у своїй розповіді мало торкалася повсякденних питань життєдіяльності бази, а Ван Мяо не питав. Через чотири роки після її приїзду на базу вони з Ян Вейніном одружилися. Все пройшло буденно і спокійно, без бурхливих пристрастей і драм. Пізніше внаслідок нещасного випадку загинули комісар Лей і Ян Вейнін; Ян Дун народилася вже після смерті батька. Мати з донькою покинули Радарний пік одними з останніх, після остаточного закриття проекту в середині 80-х років. Є Веньцзє повернулася до Цінхуа, своєї альма-матер, де викладала астрофізику до виходу на пенсію. Цю частину історії Ван Мяо вже чув від Ша Жуйшаня під час відвідування радіоастрономічної обсерваторії Центру спільних астрофізичних досліджень у повіті Міюнь.
— Пошуки позаземних цивілізацій — абсолютно унікальна наукова сфера діяльності, і заняття нею має великий вплив на хід життя дослідника, — продовжила Є Веньцзє добре поставленим голосом, наче розповідала дітям казку на ніч. — Пізно вночі я вслухалася через навушники у неживий шум Всесвіту. Звук був тихий, але постійний і давніший, ніж самі зірки. Іноді мені здавалося, що голос Всесвіту подібний до нескінченних зимових вітрів, що блукають хребтами Великого Хінгану. У такі моменти мене охоплювали холод і самотність, які не можу описати... Іноді після нічного чергування я виходила на вулицю, сідала під відкритим небом і дивилася на зірки. Вони мені здавалися далекими маячками в безмежній пустелі, а я — дитиною, яка загубилася серед безкрайніх дюн. Я вважаю, що зародження життя на Землі — лише збій у низці випадків у Всесвіті, величезному порожньому палаці, а людство — єдина комашка, яка заблукала випадково в цю величну будівлю. Такі думки перетворили мою другу половину життя на одну нескінченну гризоту про моральні цінності: іноді мені здається, що людське життя — найвища цінність і все було не дарма; іноді я вважаю людей нікчемними й не вартими навіть згадки про себе, і все було марно. У таких щоденних міркуваннях прийшла старість, але я так і не змогла вирішити для себе цю дилему...
Ван Мяо хотів підбадьорити стару жінку, яка присвятила своє життя великому почину, що приніс їй лише самотність, але останні слова Є Веньцзє зачепили і його. Він не зміг придумати нічого кращого, як просто сказати:
— Професоре Є, одного разу ми з вами вирушимо на місце, де розташовувався «Червоний берег».
Є Веньцзє повільно похитала головою:
— Ах, Сяо Ван, моє здоров'я вже не таке, як у тебе. Роки беруть своє, і моє тіло відмовляється мені служити. Я не загадую далеко наперед, просто живу сьогоднішнім днем.
Ван Мяо дивився на нахилену сиву голову Є Веньцзє і був упевнений, що вона знову думає про доньку.
十五 Три тіла: Коперник, космічний футбол і День трьох Сонць