Після відвідин Є Веньцзє Ван Мяо ніяк не вдавалося позбутися важких думок. Події останніх двох днів і історія «Червоного берега» — ці дві, здавалося б, ніяк не пов'язані між собою лінії подій, тепер сплелися воєдино, в одну мить перетворивши знайомий світ на чуже, маловідоме місце.
Діставшись додому, Ван Мяо насамперед вирішив позбутися цього настрою. Трохи подумавши, він відкрив ноутбук, приєднав V-костюм і увійшов у гру втретє. Це спрацювало, і коли перед очима з'явився рядок введення логіна з паролем, Ван Мяо відчував себе вже зовсім іншою людиною, його розпирало від незрозумілого збудження, очікування чогось приємного і радісного. На відміну від двох попередніх сесій, цього разу в нього було чітке завдання: до кінця розібратися з влаштуванням світу «Трьох тіл».
Подумавши трохи, він ввів новий ID: Коперник.
Увійшовши у гру, він знову опинився на широкій пустельній рівнині, і перед його очима плив дивний світанок світу «Трьох тіл». На сході височіла величезна піраміда, але одного погляду на неї було достатньо, щоб зрозуміти — це вже не піраміда Чжоу Вень-вана або обсерваторія Мо-цзи. Вона закінчувалася вежею в готичному стилі, що пронизує ранкове небо, викликаючи в пам'яті образ Собор Святого Йосипа на вулиці Ванфуцзин. Але якщо помістити
собор поруч із пірамідою, будівля собору здаватиметься невеликим бічним притвором, не більше. На відстані розташовувалися множинні споруди, безумовно, дегідраторії, зведені також у готичному стилі з безліччю високих, гострих шпилів, як ніби із землі проросла колюча рослина.
Ван Мяо побачив прохід у піраміді, освітлений зсередини мерехтливими вогнями. Зайшовши в нього, він опинився в тунелі із численними статуями Олімпійських богів. Смолоскипи в руках статуй випромінювали той, бачений ззовні, мерехтливий вогонь, але поверхню тіл античних богів вкривали шари кіптяви. Увійшовши до Парадної зали, він помітив, що тут ще темніше, ніж у вхідному тунелі. Свічки у двох срібних свічниках на довгому мармуровому столі освітлювали простір мерехтливими вогниками. Кілька людей сиділи за столом, але тьмяне світло давало можливість розгледіти лише контури облич. Їхні очі були приховані в тінях глибоких очниць, проте Ван Мяо відчував на собі пильні погляди. Люди, які сиділи за столом, були одягнені у щось, що нагадувало середньовічні мантії, але придивившись уважніше, Ван Мяо зауважив: деякі з них радше носили щось на подобі коротких давньогрецьких хітонів. У торці столу сидів високий, худорлявий чоловік. Золота корона в нього на голові була єдиним предметом у всій залі, що відблискував вогниками свічок на столі. Напруживши зір, Ван Мяо зміг розрізнити, що його мантія відрізнялася від шат інших: вона була червоного кольору.
Ван Мяо зрозумів, що ігровий інтерфейс налаштовує свій унікальний світ для кожного гравця окремо. Цього разу вибір інтерфейсом гри епохи європейського Класичного Середньовіччя був явно продиктований його новим ID.
— Ти запізнився. Наше зібрання вже давно триває, — промовив чоловік із короною на голові, одягнений у червону мантію. — Я — Папа Григорій.
Ван Мяо спробував згадати ту дещицю, яку знав з історії середньовічної Європи, щоб, зробивши прив'язку до імені, уявити рівень еволюції цієї цивілізації. Але згадавши, наскільки світ «Трьох тіл» вільно поводиться з історичними фактами і подіями, зрозумів марність своїх зусиль.
— Я — Аристотель. Ти змінив ID, але ми всі тебе впізнали. Ти здається подорожував на Схід за часів двох попередніх цивілізацій, — сказав білявий чоловік у короткому грецькому хітоні.
— Так, — кивнув Ван Мяо, — я був свідком падіння двох цивілізацій: одна була знищена екстремальним холодом, друга — спопеляючим Сонцем.
— Смішно! — вимовила людина з еспаньйолкою і підкрученими вусами, яка сиділа у напівтіні. Вона здавалася ще худішою, ніж Папа Григорій. — Учені Сходу намагалися пізнати таємницю руху світила через медитацію, релігійне осяяння і навіть сомнамбулізм. Яка безглуздість!
— Це — Галілей, — промовив Аристотель. — Він обстоює позицію пізнання світу через спостереження й експерименти. Він украй безталанний як мислитель, але результати деяких його спостережень заслуговують на увагу.
— Мо-цзи також ратував за пізнання через спосте ре-ження і експерименти, — сказав Ван Мяо.
Галілей пирхнув.
— Ментальність і мислення Мо-цзи все одно були надто східні. Він однаково залишався містиком, навіть напнувши плащ ученого. Він ніколи серйозно не ставився до власних досліджень, підганяючи під вигадану модель устрою Всесвіту отримані факти. Обурливо! Мені шкода, що це все, чого він зміг домогтися з його відмінним обладнанням. Але ми не такі! Ґрунтуючись на результатах численних спостережень і дослідів, ми робимо однозначні, безперечні висновки і вибудовуємо нашу модель устрою Всесвіту. А потім знову повертаємося до спостережень і досліджень, щоб перевірити правильність наших висновків.
— Так, так, — відповів Ван Мяо. — Я також дотримуюся цієї позиції.
— Тоді ти теж не приніс календаря? — запитав Папа із сарказмом.
— Так, його в мене немає. Поки що в мене є тільки модель Всесвіту, заснована на отриманих даних під час моїх спо-стережень. Але я хочу одразу попередити: навіть якщо моя модель є правильною, це не означає, що з її допомогою можна встановити принципи руху Сонця до найдрібніших деталей і, відповідно до цього, розробити календар. Проте це — перший крок до можливого створення календаря.
Кілька безладних оплесків прокотилися темною залою. Це аплодував Галілей.
— Чудово, Копернику, чудово. Твій прагматичний погляд на речі у поєднанні з експериментальним науковим підходом — ось чого бракує більшості вчених. Уже тільки цього достатньо, щоб вислухати твою теорію.
Папа кивнув Ван Мяо:
— Можеш продовжувати.
Ван Мяо попрямував до іншого кінця довгого столу, вигравши трохи часу, щоб заспокоїтися і додати голосу впевненості:
— Насправді, усе досить просто. Причина уявної хаотичності в русі Сонця полягає у тому, що насправді в нашому світі існують три Сонця. Під впливом їхніх гравітаційних сил, що взаємодіють, траєкторія руху світил стає неперед-бачуваною, що є класичною задачею небесної механіки — задачею Трьох тіл. Коли наша планета обертається навколо одного із Сонць по стабільній орбіті, ми спостерігаємо епоху стабільності. Коли два або всі Сонця зближуються на певну дистанцію відносно одне одного, гравітаційні сили зривають планету з орбіти одного із Сонць, змушуючи метушитися подібно до м'ячика гравітаційними полями всіх трьох світил одразу. Тоді для нас настає епоха хаосу. Через деякий час Сонця розходяться в просторі на достатню відстань, і наша планета повертається на постійну орбіту довкола одного з них, й починається наступна епоха стабільності. Це така собі гра у футбол у космічному масштабі, де три Сонця — футболісти, а наша планета — м'яч!
Гучний сміх прокотився склепіннями Парадної зали.
— Спалити його, — безсторонньо вимовив Папа.
Двоє вартових в іржавих латах, що стояли біля входу, рушили до Ван Мяо, нагадуючи своїми рухами незграбних прадавніх роботів.
— Спалити! — підтримав Папу Галілей і махнув рукою. — Я покладав на тебе надії, але ти виявився ще одним характерником.
— Такі особистості — порушники громадського порядку, — підтримав їх Аристотель.
— Принаймні дайте мені закінчити! — крикнув Ван Мяо, відштовхуючи руки вартових, закутих у броню, які тягнулися до нього.
— Ти бачив коли-небудь три Сонця? Або знаєш того, хто бачив? — запитав Галілей.
— Ви всі їх бачили.
— І де ж два інші, крім видимого неозброєним оком у будь-яку з епох — стабільності або хаосу?
— По-перше, я хочу сказати, що Сонце, яке бачили різні цивілізації, не завжди одне й те саме Сонце — це може бути будь-яке із трьох Сонць нашого світу. Два інші Сонця розміщені на відстані і мають вигляд летючих зірок.
— Тобі бракує базових наукових знань, — Галілей несхвально похитав головою. — Сонце рухається з постійною швидкістю у Всесвіті, воно не може перестрибувати з однієї точки в просторі до іншої. Згідно ж з твоєю теорією ми повинні спостерігати таку картину: Сонце має поступово зменшуватися в розмірах, поки не перетвориться на летючу зірку. Але ніхто не спостерігав такого явища.