А тоді, у храмі, у мене не було навіть калькулятора. Мені довелося піти до храмової бухгалтерії і взяти один із гросбухів і олівець. Я почав будувати математич-ну модель на папері. Обсяг роботи був колосальний, і я швидко списав десяток бухгалтерських книг. Чернець, який відповідав за ведення храмового обліку, був незадо-волений моєю спритністю, але позаяк настоятель прихильно до мене ставився, йому довелося роздобути мені ще паперу й олівців. Я ховав закінчені розрахунки під подушкою, а чернетки спалював у дворі храму в курильниці із пахощами.
Одного вечора в мою кімнату буквально увірвалася молода жінка. Це вперше нога жінки переступила поріг мого житла. Жінка прямо вчепилася в кілька клаптиків паперу з обгорілими краями — це була одна з моїх чернеток.
— Вони мені сказали, що це ваше. Ви вивчаєте задачу трьох тіл? — запитала із запалом. За лінзами великих окулярів її очі палали фанатичним вогнем.
Жінка невимовно здивувала мене. Мої математичні викладки були нестандартними, і зроблені записи перестрибували зі сторінки на сторінку за системою, відомою лише мені. І той факт, що за кількома обгорілими уривками вона змогла точно визначити предмет мого дослідження, свідчив про неординарний математичний талант. А також про те, що предмет дослідження неабияк її цікавить.
Я був не найкращої думки про туристів і паломників. Туристи не мали ані найменшого уявлення про те, на що вони приїжджають подивитися; лише бігали навколо, клацаючи затворами фотоапаратів. Паломники здавалися набагато біднішими, ніж туристи, і справляли враження інтелектуальних тупаків, які перебували у заціпенінні. Але ця жінка була інша, схожа на справжнього вченого. Як потім з'ясувалося, вона приїхала з групою японських туристів.
Не чекаючи моєї відповіді, жінка додала:
— Ваш підхід до проблеми є блискучим і революційним. Ми шукали рішення подібне до цього, щоб перетворити складність задачі трьох тіл на простий масив математичних обчислень, нехай і величезний. Звичайно, для проведення таких обчислень потрібен суперкомп'ютер.
Мені довелося її засмутити: — Навіть, якщо ми об'єднаємо потужності всіх комп'ютерів у світі, цього все одно буде недостатньо для проведення обчислень.
— Але ви повинні мати відповідні умови для заняття науковою роботою, а тут немає нічого навіть приблизно подібного до цього. Я можу забезпечити вам доступ до суперкомп'ютера. Я надам персональний комп'ютер для роботи. Завтра вранці можемо поїхати звідси.
Цією жінкою була, звичайно, Шень Юйфей. Як і сьогодні, вона була небагатослівна й авторитарна, однак привабливіша. Я досить далека від мирських принад людина. І зацікавленості жінками в мене було навіть менше, ніж у ченців, які мене оточували. Ця жінка, котра не вписувалася в традиційні уявлення про жіночність, була іншою. І вона приваб лювала мене. Позаяк у мене все одно не було певних занять у житті, я одразу пристав на її пропозицію.
У ту ніч я ніяк не міг заснути, накинув на плечі сорочку і вийшов у двір. Удалині, у темному залі храму, я побачив Шень Юйфей. Вона схилила коліна перед статуєю Будди із запаленими ароматичними паличками, і кожен її рух, здавалося, говорив про сильну побожність. Я безшумно підійшов і через відкриті двері храму почув її молитовний шепіт:
— Лорд Будда, допоможи моєму Господу покинути море страждань.
Я подумав, що швидше за все не дочув, але вона повторила знову:
— Лорд Будда, допоможи моєму Господу покинути море страждань.
Я не розбирався в релігії, і вона мене ніколи не цікавила, але я не міг собі уявити дивнішої молитви, ніж ця.
— Що ти сказала? — мимоволі вирвалося в мене.
Шень Юйфей, здавалося, не помічала моєї присутності. Її очі і далі були заплющені, й складалося враження, що її молитви підносяться вгору разом із димом пахощів, що чадили перед статуєю Будди. Після довгого мовчання вона нарешті розплющила очі й повернулася до мене:
— Іди спати. Нам завтра рано вставати, — сказала вона, навіть не дивлячись у мій бік.
— «Господь», якого ти згадала, — частина буддист-ського вчення? — запитав я.
— Ні.
— Тоді..?
Вона нічого не відповіла, лише задріботіла геть, щоб я не міг продовжити свої розпитування. Я повторював текст молитви про себе знову і знову, і вона мені здавалася дедалі більш дивною. Зрештою мене охопив страх. Я побіг до келії настоятеля і постукав у двері.
— Якщо хтось молиться Будді про допомогу іншому Господу, то про що це свідчить? — запитав я, розповівши йому в деталях побачене.
Настоятель мовчки дивився на книгу, яку тримав у руках, але він роздумував над моїм питанням, а не читав її. Потім сказав:
— Почекай за дверима, мені потрібен час, щоб обміркувати почуте.
Я повернувся і вийшов за двері, хоча це й було незвично. Настоятель був дуже начитаною й освіченою людиною. Як правило, він без підготовки міг відповісти на будь-яке запитання про релігію, історію чи культуру. Під дверима мені довелося чекати досить часу, щоб викурити сигарету, потім настоятель покликав мене.
— Я думаю, є тільки один варіант, що пояснює все, — з похмурим виразом обличчя сказав він.
— Який? Як це може бути? Хіба можуть існувати релігії, чиї боги потребують, щоб їхні віруючі молилися богам інших вірувань із проханням про порятунок?
— Її Господь насправді існує.
Його відповідь привела мене у сум'яття.
— Тоді... Будди не існує? — тільки-но я усвідомив, наскільки грубо це прозвучало, я попросив вибачення.
Настоятель повільно махнув рукою і мовив:
— Я казав тобі, що між собою нам не варто говорити про буддизм. Існування Будди ти не можеш зрозуміти і пізнати як форму існування. Але те, як існує її Господь, — для тебе зрозуміло... Більшого я тобі сказати не можу. Але можу порадити не їхати з нею.
— Чому?
— Просто інтуїція. Я відчуваю, що за нею стоять речі, про існування яких ані ти, ані я не можемо навіть уявити.
Я вийшов із келії настоятеля і попрямував до своєї кімнати через усю територію храму. Місяць був уповні. Я глянув на нічне світило і побачив сріблясте, дивне око, яке дивилося на мене, заливаючи все навколо потойбічним холодним світлом.
Наступного ранку я поїхав із Шень Юйфей — зрештою, я не міг провести решту життя у храмі. Але я і уявити собі не міг, що кілька наступних років мого життя стануть справжньою казкою. Шень дотримала своєї обіцянки.
У мене був комп'ютер і комфортні умови. Я навіть виїжджав кілька разів за кордон, щоб провести розрахунки на суперкомп'ютері. Причому він був повністю в моєму розпорядженні, я ні з ким його не ділив.
У неї завжди було багато грошей. Хоча я не знаю джерел її статків. Пізніше ми одружилися. У цьому шлюбі не було багато любові або пристрасті, просто так було зручніше обом. У нас обох були плани, які ми хотіли реалізувати. Щодо мене, то наступні кілька років минули як один день. Спокійний, безтурботний день. У її будинку я був оточений піклуванням і увагою, міг не турбуватися про побутові потреби — їжу або одяг, я міг цілком присвятити себе роботі над задачею трьох тіл. Шень Юйфей ніколи не втручалася у мої справи. У гаражі стояв автомобіль, на якому я міг їздити куди мені тільки заманеться. Я впевнений, що вона не заперечувала би, навіть якби я привів до будинку іншу жінку. Її цікавило лише моє дослідження. Ми говорили про нього щодня: вона хотіла знати все до найменших деталей.
— Ви знаєте, чим іще займалася Шень Юйфей? — запитав Да Ши.