Ван Мяо і Вей Чен пішли слідом. Піднявшись сходами на другий поверх, вони увійшли у відчинені двері єдиної залитої світлом кімнати, де Ван Мяо бачив Шень Юйфей, коли вона грала у «Три тіла». На цей раз вона лежала посеред кімнати з двома кульовими отворами у грудях, і кров, що витікала поштовхами, збиралася в калюжу, яка підбиралася до підошов їхнього взуття. Третя куля влучила їй у ліву брову, забризкавши червоним і обличчя. Біля калюжі крові лежав і її пістолет.
Коли Ван Мяо входив до кімнати, Да Ши і ще один офіцер кинулися через темну залу у відчинені двері кімнати навпроти. Вікно там було відчинене, і Ван Мяо почув звук від'їжджаючої машини. Поліцейський почав телефонувати комусь. Сюй Бінбін стояла трохи осторонь, і на її обличчі застигла гримаса жаху. Ймовірно, вона, як і Ван Мяо, уперше стала свідком такої сцени.
За мить повернувся Да Ши. Він засунув пістолет назад у пахвову кобуру і сказав офіцерові, який розмовляв телефоном:
— Чорний «Фольксваген Сантана», усередині одна людина. Я не розгледів номерного знака. Скажи їм, аби блокували в'їзди на п'яту кільцеву дорогу! Чорт, він може втекти!
Да Ши озирнувся і побачив кілька кульових отворів у стіні. Кинувши погляд на гільзи, що валялися навколо, він вимовив:
— Нападник вистрілив п'ять разів, тричі вцілив. Вона стріляла двічі — усе мимо.
Присівши навпочіпки разом з іншим офіцером, він став розглядати тіло вбитої. Сюй Бінбін, так і не рушивши з місця, потайки розглядала Вей Чена, що стояв недалеко від неї. Да Ши також підвів на нього очі.
На обличчі Вей Чена були помітні сліди жаху і скорботи. Але лише сліди. Загалом вираз його обличчя лишався відчуженим. Він здавався набагато спокійнішим, ніж Ван Мяо.
— А ви не видаєтеся сильно наляканим, — сказав Да Ши йому. — Він міг прийти, щоб убити саме вас.
Вей Чен сумно посміхнувся:
— Що я можу зробити? Навіть тепер я насправді не знаю нічого про неї. Скільки разів я їй казав, що варто вести простіше життя. Я постійно думаю про пораду настоятеля тієї ночі. Але що вже...
Да Ши встав, підійшов впритул до Вей Чена і запалив іще одну сигарету.
— Мені здається, що є ще речі, про які ви нам не розповіли.
— Для того, щоб розмовляти про деякі речі, я занадто ледачий.
— Ну наразі вам доведеться постаратися!
Вей Чен на мить задумався, а потім почав розповідати:
— Сьогодні, ні, вчора вдень вона сперечалася у вітальні з чоловіком. Це був Пань Хань, відомий еколог. Вони й до цього сперечалися, але говорили японською, бо боялися, що я можу їх почути. Але вчора вони були настільки захоплені, що забули про обережність і говорили китайською. Я почув кілька фраз з їхньої розмови.
— Можете дослівно повторити почуте?
— Ну, Пань Хань сказав: «Хоча з боку ми здаємося однодумцями, насправді ми — непримиренні вороги». Шень йому відповіла: «Так, тому що ви намагаєтеся направити силу нашого Господа проти людської раси». Пань у відповідь: «Ваше розуміння не зовсім правильне. Ми жадаємо приходу Господа у цей світ, щоб покарати грішників, які давно заслуговують на кару! Але ваша робота спрямована на перешкоджання приходу Господа, тому ми не збираємося це терпіти! Якщо ви не зупинитеся, ми змусимо вас зупинитися!». Шень: «Ви — демон у людській подобі. Командувач був сліпий, дозволивши вам приєднатися до Організації». Пань: «Раз уже заговорили про Командувача: до якої фракції він належить — адвентистів або редемптористів[55]? Ратує за знищення людства або збереження?». Слова Паня змусили Шень замовкнути на деякий час, і надалі вони вже сперечалися не так голосно. Більше я не чув нічого.
— Голос людини, яка загрожувала вам телефоном, який він був?
— Ви хочете дізнатися, чи не був це Пань Хань? Я не знаю. Чоловік, який телефонував, говорив тихо.
Ще кілька поліцейських машин із увімкненими сиренами під'їхали до будинку. Група поліцейських у білих рукавичках піднялася на другий поверх із фотокамерами, будинок наповнився робочої суєтою. Да Ши порадив Ван Мяо поїхати додому і трохи відпочити.
Замість цього Ван Мяо попрямував до кімнати Вей Чена.
— Чи не могли б ви дати мені загальний опис вашого еволюційного алгоритму задачі трьох тіл? Я хотів би... показати його деяким людям. Я знаю, що прошу багато. Якщо ви не можете, так і скажіть, я зрозумію.
Вей Чен дістав диск і простягнув його Ван Мяо:
— Тут повний алгоритм і додаткові матеріали. Зробіть мені послугу й опублікуйте роботу під своїм ім'ям. Це справді може мені допомогти.
— Ні, ні! Як це можливо?
Вей Чен показав на диск у руці Ван Мяо:
— Професоре Ван, я звернув на вас увагу ще того разу, коли ви приходили до дружини. Ви добра людина з вираженим почуттям відповідальності. Тому я наполегливо раджу вам триматися від усього цього подалі. Світ навколо нас зміниться. Назавжди. Кардинально. Кожен повинен спробувати прожити решту свого життя тихо і спокійно. Так буде краще для всіх. Не варто сильно перейматися через все це. Все одно всі зусилля марні.
— Мені здається, що ви знаєте набагато більше, ніж розповідаєте.
— Я був із нею щодня. Неможливо не помічати і не знати нічого.
— Тоді чому ви не сказали про це поліції?
Вей Чен зневажливо посміхнувся:
— Поліція не здатна нічого зробити. Навіть Бог, якби опинився тут, не зміг би зробити нічого путнього. Людство дійшло до тієї межі, коли всі його молитви залишаються непочутими.
Вей Чен стояв біля вікна, що виходило на схід. Удалині, за міською панорамою, небо золотилося першими променями вранішнього сонця. Чомусь це нагадало Ван Мяо світло дивної зорі, яку він бачив щоразу, коли входив в ігровий світ «Трьох тіл».
— Насправді, я не настільки відчужений, яким здаюся. Я не спав кілька останніх ночей. Щоранку, коли я бачу світанок, він здається мені заходом сонця.
Вей Чен повернувся до Ван Мяо і після довгого мовчання додав:
— Насправді, усе це брехня. Бог або Господь, про якого вона говорила, не в змозі вже допомогти навіть самому собі.
十七 Три тіла: Ньютон, фон Нейман, Цінь Ши Хуан-ді і сизигія трьох Сонць
Початок другого рівня «Трьох тіл» не дуже відрізнявся від першого: такий самий похмурий, холодний світанок, на горизонті, як і раніше, височіє піраміда колосальних розмірів. Але цього разу стиль піраміди знову змінився — повернувся до давньоєгипетського.
Ван Мяо чув чіткі звуки ударів металу об метал. Світанкове холодне повітря лише посилювало їх. Пошукавши джерело звуку, він побачив дві метушливі темні тіні біля підніжжя піраміди. У похмурому ранковому світлі між тінями спалахували металеві відблиски: дуель на мечах.
Після того, як його очі адаптувалися до темряви, він чіткіше розгледів постаті. Зважаючи на стиль піраміди, він очікував побачити якусь локацію на сході, але обидві постаті були одягнені у європейське вбрання XVI–XVII століть. Нижча постать майстерно підпірнула під клинок суперника, який завдавав удару, але з її голови на землю впала срібляста перука. Після ще кількох випадів і парирувань з-за рогу піраміди з'явився чоловік і побіг до постатей, що билися. Він спробував було зупинити дуель, але свистячі в повітрі клинки заважали йому наблизитися. Він кричав:
— Зупиніться! Вам що, нема чим зайнятися? Де ваше почуття відповідальності? Якщо в цивілізації немає майбутнього, що вам із тієї слави переможця дуелі?
Але обидва фехтувальники пропустили його слова повз вуха, сконцентрувавшись на поєдинку. Раптом той, що був вищий на зріст, скрикнув від болю, і його клинок впав із брязкотом на землю. Він повернувся і, схопившись за поранену руку, побіг геть. Другий пробіг за ним кілька кроків, плюнув йому вслід і зупинився.
— Негідник! — крикнув він і нагнувся, щоб підняти із землі свою перуку. Розігнувшись, побачив Ван Мяо. Показавши рукою в напрямку втікача, промовив: — Він наважився заявляти, що винайшов математичний аналіз, — потім, надівши перуку і приклавши руку до серця, розкланявся з усією повагою: — Ісаак Ньютон, до ваших послуг.