— А я завжди вважав, що це абсолютна вигадка, — сказав віце-президент софтверної компанії. — Я проводив експеримент у себе в офісі із понад сотнею співробітників. Навіть якщо ідея знайде реальне втілення, то швидкість розрахунків за допомогою біологічного комп'ютера буде навіть нижча, ніж обчислення вручну.
Пань Хань обдарував усіх загадковою усмішкою:
— Так, це правда. Але ви тільки уявіть, що кожен із 30 мільйонів солдатів, які формують комп'ютер, у змозі піднімати й опускати чорні й білі прапорці більше сотні тисяч разів за секунду. І легка кавалерія цілком здатна переміщатися системною шиною в кілька разів швидше за швидкість звуку, або навіть іще швидше. Тоді результат буде дуже відрізнятися від вашого експерименту.
Ви запитували, який вигляд мають трисоляріани? Згідно з деякими даними, тіла трисоляріан, які формували комп'ютер, мали поверхню з повним відбиванням. Найімовірніше, це була мутація, яка надавала еволюційну перевагу виживання в умовах потужного сонячного випромінювання. Дзеркальна поверхня могла набувати будь-якої форми, і вони виробили спосіб спілкування між собою за допомогою фокусування світла власними тілами. Така світлова мова передавала інформацію практично миттєво, що стало основою створення біологічного комп'ютера. Звичайно, подібний комп'ютер мав усе ще низький коефіцієнт корисної дії, але вже давав змогу проводити обчислення, занадто складні для обчислень вручну. Так, комп'ютер у «Трисолярисі» спочатку з'явився як біологічний пристрій, і лише потім як механічний і електронний.
Пань Хань піднявся і почав походжати за спинами гравців:
— У «Трьох тілах» запозичено лише будову людського соціуму для симуляції розвитку. Це дає змогу гравцям хоч трохи відчувати себе у звичному середовищі. Реальний «Трисолярис» має мало спільного зі світом «Трьох тіл», але три Сонця існують насправді. Вони — рушійна сила світобудови «Трисоляриса».
— Розробка цієї гри, безумовно, коштувала шалених грошей і зусиль, — сказав віце-президент. — Але їхньою метою не є отримання прибутку.
— Метою створення «Трьох тіл» було лише одне: знайти і об'єднати однодумців. Таких, як ми, — сказав Пань Хань.
— І які ідеї нас об'єднують? — запитав Ван Мяо й одразу ж пошкодував про це. Запитання могло пролунати занадто різко і вороже.
Воно справді повисло в повітрі, і Пань Хань почав уважно вивчати кожного з присутніх. Потім він запитав майже ласкаво:
— А що б ви сказали, якби цивілізація «Трисоляриса» прийшла у наш світ?
— Я був би щасливий, — першим відповів репортер, перервавши тривалу мовчанку. — Я втратив віру в людство, спостерігаючи за тим, що відбувається останніми роками. Людське суспільство не здатне самостійно самовдосконалюватися, нам потрібно втручання зовнішньої направляючої сили.
— Я згодна! — вигукнула письменниця. Вона була дуже схвильована, немов нарешті знайшла можливість висловити нагромаджені почуття. — Рід людський — огидний. Я присвятила першу половину свого життя висіченню цього каліцтва скальпелем літератури. Але зараз мене вже нудить від такої прозекторської роботи. Я хочу, щоб трисоляріанська цивілізація принесла справжню красу у цей світ.
Пань Хань нічого не відповів. Але хвилюючий блиск знову спалахнув у його очах.
Старий філософ підняв свою люльку, яка вже встигла згаснути. Його обличчя набуло серйозного виразу:
— Подивімося трохи глибше у сутність питання. Яке ваше враження від ацтекської цивілізації?
— Темне і криваве. Втоплені в крові піраміди, освітлювані неясним полум'ям згарищ, видимі крізь похмурі хащі джунглів. Таке моє враження, — сказала письменниця.
Філософ кивнув:
— Дуже добре. Тоді уявіть собі, що іспанці не прийшли підкорювати ті землі. Який вплив на хід людської історії справить згадана цивілізація?
— Ви маєте рацію і не маєте рації одночасно, — сказав віце-президент софтверної компанії. — Іспанці, які під-корювали простори Північної і Південної Америки, самі були запеклими вбивцями і грабіжниками!
— Однак вони принаймні запобігли: розростанню імперії Ацтеків по всьому континенту й перетворенню Америки на темний і кривавий материк. Тієї цивілізації, яку ми знаємо зараз, не з'явилося б в Америці, і демократії ніякої не було б. Хоча не можна виключати й того, що і цивілізації, і демократії могло б зовсім не виникли. У цьому й полягає сутність проблеми: незалежно від того, який вигляд мають трисоляріани, їхнє прибуття не стане порятунком для невиліковно хворого людства.
— А ви не замислювалися над фактом, що ацтекська цивілізація була повністю знищена західними загарбниками? — сказав керівник енергетичної компанії. Він озирнувся навколо, немов бачив цих людей уперше. — Ваші міркування вкрай небезпечні.
— Ви правильно мислите! — вигукнув аспірант, піднімаючи палець. Старий філософ при цьому кивнув. — Я дотримуюся тієї самої позиції, але не міг сформулювати її коректно. Ваше зауваження дуже слушне!
Після хвилини мовчання Пань Хань повернувся до Ван Мяо:
— Інші шість уже висловили свою позицію. Яка ваша думка?
— Я на їхньому боці, — сказав Ван Мяо, вказуючи на репортера і філософа. Чим простіше висловлюєш свої думки, тим краще для справи.
— Дуже добре, — мовив Пань Хань. Він повернувся до віце-президента софтверної компанії й керівника енергетичної фірми: — Ваша присутність на цьому зібранні більше не бажана, і ви більше не можете грати в «Три тіла». Ваші ID будуть заблоковані й стерті. Залиште нас, будь ласка. Дякую за приділений час!
Двоє встали, подивилися один на одного, озирнулися розгублено на всі боки, повернулися і вийшли за двері.
Пань Хань по черзі міцно потиснув руку кожному з п'ятірки, що залишилася. І нарешті урочисто сказав:
— Ми всі тут товариші, вітаю!
十九 Три тіла: Ейнштейн, Маятник Трисоляриса і Великий розрив
Увійшовши у «Три тіла» вп'яте, Ван Мяо не впізнав світу, що його оточував, хоча, як і в минулі рази, навколо світало.
Велика піраміда — незмінний атрибут гри в усі попередні чотири рази — була зруйнована сизигією трьох Сонць. На її місці розкинулася сучасна висотка, чий темно-сірий профіль був знайомий Ван Мяо: штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй.
Удалині вимальовувалася безліч іще вищих будівель, мабуть, дегідраторіїв. Їхня поверхня була повністю дзеркальною, і в ранковому світлі вони здавалися дивними гігантськими кришталевими квітами.
Ван Мяо почув скрипку, яка награвала щось із Моцарта. Скрипаль не був віртуозом, але таке звучання мало певний шарм, воно ніби говорило: я граю насамперед для себе. Скрипалем виявився безпритульний старий, який сидів на сходах головного входу в будівлю штаб-квартири; його скуйовджене сиве волосся розвівав вітер. Біля його ніг стояв старий циліндр, у якому, здається, лежало кілька мідяків.
Ван Мяо раптом помітив Сонце. Але його диск з'явився не з того краю неба, звідки пробивалися перші промені сходу, а з протилежного, який залишався ще зовсім темним.
Сонце виявилося величезним — піднявшись наполовину, воно вже займало третину всього небосхилу. Ван Мяо відчув, як пришвидшено почало битися його серце — настільки величезні розміри світила не віщували нічого до-брого. Але озирнувшись, Ван Мяо побачив, що старий й далі спокійно грає на скрипці, а його срібляста шевелюра блищить у променях Сонця, подібно до розплавленого металу.
Сонячний диск був такого самого сріблястого кольору, що й волосся скрипаля. Він висвітлював землю тьмяним білим світлом, але Ван Мяо не відчував ніякого тепла від цього світіння. Сонце повністю зійшло над горизонтом, і Ван Мяо розгледів на гігантському срібному диску щось, що віддалено нагадувало деревні волокна — гірські хребти.
Ван Мяо зрозумів, що цей диск не випромінює світла. Він усього лише відбиває промені справжнього Сонця, яке в цей момент було на протилежному боці неба, за лінією горизонту. Гігант, який здійнявся, був не Сонцем, а Місяцем! Гігантський Місяць переміщався небом зі швидкістю, видимою неозброєним оком. Під час свого переміщення небокраєм він встиг перетворитися з повного місяця на молодий півмісяць. Заспокійливі звуки скрипки старого, що розносилися в прохолоді світанкового повітря, наводили на думку, що велична картина Всесвіту і є ніщо інше, як застигла, матеріалізована музика. Ван Мяо був зачарований красою моменту.