Причиною вербування Є Веньцзє у штат співробітників бази була її стаття у The Astrophysical Journal, яку вона написала ще аспіранткою. У статті вона зробила спробу створити математичну модель Сонця. Порівняно із Землею Сонце — куди простіша фізична система, що складається практично повністю з водню і гелію. І хоча процеси, що перебігають на Сонці, досить інтенсивні, за своєю природою вони доволі прості: це термоядерний синтез атомів гелію з атомів водню. Отже, цілком імовірно, що математична модель зможе досить точно описати природу Сонця. Стаття стосувалася найзагальніших питань, але Лей Чжичен і Ян Вейнін сподівалися, що за допомогою подальших досліджень можна буде вирішити проблеми, з якими зіткнулася система моніторингу «Червоного берега».
Коли Земля, штучний супутник і Сонце розташовувалися на одній лінії, юстирування приймальної апаратури на Землі з передавачем на супутнику відбувається на тлі Сонця. Сонце є гігантським джерелом електромагнітного випромінювання і, як результат, передача інформації із супутника на Землю буде перевантажена перешкодами від випромінювання Сонця. Це проблема не до кінця вирішена і в XXI столітті.
Проблеми, із якими доводилося стикатися «Червоному берегу», були подібні до цих, але ситуація ускладнювалася тим, що джерело перешкод — Сонце — розміщувалося між джерелом передачі (десь у космічному просторі) і наземним приймачем. Порівняно із супутниками зв'язку, перебої в роботі «Червоного берега» через перешкоди, обумовлені сонячним випромінюванням, були частішими й потужнішими. Фактично побудована база сильно відрізнялася від початкового проекту; так відділ радіопередач і відділ моніторингу використовували одну і ту саму антену, а не дві окремі. Через це час, відведений для моніторингу, був іще ціннішим, а перешкоди від сонячного випромінювання — іще більшою проблемою.
Ідея Лей Чжичена і Ян Вейніна щодо усунення перешкод була простою: з'ясувати спектр частот і характеристики сонячного випромінювання в діапазоні моніторингу бази, а потім методом цифрової фільтрації на комп'ютері прибрати їх. Обидва були технічно грамотними фахівцями. У той час, коли науковими дослідженнями управляли невігласи, це було щасливим збігом обставин. Але Ян Вейнін не спеціалізувався на астрофізиці, а Лей Чжичен, обравши шлях політичного працівника, не мав змоги повною мірою опановувати наукову проблематику. Насправді електромагнітне випромінювання Сонця стабільне тільки в певному діапазоні — від довгохвильової частини ультрафіолетового спектра до середньої інфрачервоної ділянки спектра, включаючи видиме світло. В інших діапазонах випромінювання вельми нестійке і непередбачуване.
Аби ні в кого не виникало завищених очікувань, Є Вень-цзє у звіті про перше дослідження вказала, що в періоди інтенсивної сонячної активності — появи сонячних плям, спалахів, корональних викидів маси і так далі — неможливо захиститися від перешкод. Таким чином, мета її дослідження мала полягати у забезпеченні захисту діапазонам частот, котрі використовували на базі для моніторингу лише в періоди нормальної сонячної активності.
Умови для проведення досліджень на базі були добрі: бібліотека укомплектована іноземною літературою з потрібної тематики, включно із нещодавніми випусками європейських та американських академічних журналів, що на той час було дуже непросто зробити. Є Веньцзє також дозволяли використовувати захищену лінію військового зв'язку для спілкування з двома науково-дослідницькими групами, що займалися вивченням Сонця під егідою Китайської академії наук, і отримувати результати їхніх спостережень телетайпом.
Після півроку проведених досліджень Є Веньцзє не бачила світла в кінці тунелю. Вона незабаром з'ясувала, що в діапазоні частот, у якому база здійснює моніторинг, сонячне випромінювання змінюється непередбачувано. Проаналізувавши велику кількість даних спостережень, Є Веньцзє виявила проблему, над якою довелося добре поламати голову. Іноді під час спонтанного коливання показників сонячного випромінювання поверхня Сонця залишалася спокійною. І позаяк короткохвильове і мікрохвильове випромінювання, що виникає в ядрі, від поверхні Сонця відділяють сотні тисяч кілометрів і в середньому минає 170 тисяч років до виходу їх на поверхневі шари, то коливання випромінювання, що реєструються, повинні виникати через активність на його поверхні. Якщо на поверхні не спостерігалося жодних синхронізованих за часом збурень, то що могло спричинити зміни у вузькому діапазоні частот, які використовували на базі для моніторингу? Що більше вона думала, то більше загадковим усе це здавалося.
Зрештою в неї просто закінчилися ідеї, і вона готова була здатися. У своєму останньому звіті Є Веньцзє визнала, що не в змозі вирішити цю проблему. Військові відправили запит іще кільком інституціям і університетам Китайської академії наук щодо проведення досліджень з тієї самої проблеми, проте всі результати виявилися невтішними. Однак Ян Вейнін, вірячи в неординарний талант Є Веньцзє, не здавався і попросив її подумати над можливим рішенням іще раз.
Задум Лей Чжичена був набагато простішим: він хотів отримати звіт із результатами досліджень для публікації під своїм ім'ям. Дослідження мало суто теоретичний характер, і успішне вирішення проблеми могло продемонструвати його неабиякі здібності й таланти. Тепер, коли хвиля хаосу, що прокотилася країною, почала слабшати, питання кваліфікованих кадрів знову стало актуальним. Була гостра потреба в таких людях, як він: політично зрілих із реальними академічними заслугами. У разі успіху дослідження його майбутнє було забезпечене. І те, яким способом буде вирішено проблему сонячного засвічення, хвилювало його найменше.
Але Є Веньцзє не поспішала віддавати фінальну версію звіту. Вона думала: якщо дослідний проект буде припинено, то бібліотека бази перестане передплачувати періодичні видання іноземною мовою, і вона втратить доступ до багатого джерела астрофізичної інформації. Тому вона для годиться й далі проводила дослідження, хоча насправді зосередилася на вдосконаленні власної математичної моделі Сонця.
Якось уночі Є Веньцзє була, як завжди, одна в холодному читальному залі бібліотеки бази. На довгому столі перед нею лежали стоси документів і розкритих журналів. Після завершення низки складних і комплексних матричних обчислень, вона дмухала на свої замерзлі руки в надії зігріти їх. Вирішивши зробити перерву в обчисленнях, вона взяла зі столу останній номер The Astrophysical Journal і, нашвидку пробігши зміст, затримала погляд на невеликій замітці про Юпітер: «Нове, потужне джерело випромінювання у межах Сонячної системи» за авторством доктора Гаррі Петерсона з астрономічної обсерваторії Маунт-Вілсон, у якій були опубліковані дані, випадково отримані під час спостереження за прецесією[68]Юпітера 12 червня і 2 липня, у ході якого було зафіксоване сильне електромагнітне випромінювання тривалістю 81 і 76 секунд відповідно. У статті містилися відомості про діапазон частот випромінювання, а також інші параметри. Під час своїх спостережень Петерсон також фіксував певні зміни у Великій червоній плямі[69]. Це відкриття викликало великий інтерес з боку вчених всієї планети. У цьому випуску журналу Г. Мак-Кензі у своїй статті стверджував, що це свідчення початку термоядерної реакції у ядрі Юпітера. У наступному випуску редакція обіцяла надрукувати статтю Іноуе Кумосекі, у якій висунуто теорію, що спалахи електромагнітного випромінювання мають більш комплексну природу — зрушення у покладах атомарного водню, і подано повне математичне обґрунтування процесу.
68
Прим. перекл. Прецесія — явище, за якого момент імпульсу тіла змінює свій напрям у просторі. У повсякденному житті можна спостерігати під час уповільнення обертання дзиґи, коли її вісь починає описувати конус.
69
Прим. перекл. Велика червона пляма — атмосферне утворення на Юпітері, особливість на диску планети, яка спостерігається вже понад 350 років. Пляму відкрив Джованні Кассіні в 1665 році. За своєю природою вона є гігантським вихором-антициклоном, розмірами 24–40 тис. кілометрів завдовжки і 12–14 тис. кілометрів завширшки.