Є Веньцзє були добре знайомі дати, зазначені у статті. У ці періоди система моніторингу «Червоного берега» також наштовхувалася на сильні перешкоди, спричинені сонячною активністю. Вона звірилася з реєстраційним журналом і виявила, що не помилилася. Час був близький, але перешкоди від Сонця були зафіксовані на 16 хвилин і 42 секунди пізніше, ніж момент фіксації електромагнітного випромінювання Юпітера.
Ці 16 хвилин і 42 секунди були ключем до розгадки! Є Веньцзє спробувала заспокоїти своє пришвидшене серцебиття і попросила бібліотекаря зв'язатися з Національною обсерваторією, щоб отримати ефемериди[70]Землі і Юпітера у ці два періоди часу. Є Веньцзє намалювала великий трикутник на дошці із Сонцем, Землею і Юпітером на вершинах. Вона зазначила відстань між об'єктами уздовж сторін трикутника і написала час прибуття радіосигналів біля зображення Землі. За відстанню між Землею і Юпітером було легко обчислити час, який буде потрібен електромагнітному випромінюванню, щоб досягти Землі. Відтак вона вирахувала час, який знадобився б електромагнітному випромінюванню, аби пройти відстань від Юпітера до Сонця, і потім — від Сонця до Землі. Різниця між двома значеннями становила рівно 16 хвилин 42 секунди!
Є Веньцзє звірилася зі своєю математичною моделлю Сонця, намагаючись знайти якесь теоретичне обґрунтування. Її погляд зупинився на описі того, що вона називала «енергетичним дзеркалом» у зоні променистої рівноваги Сонця[71].
Енергія, що виробляється в результаті термоядерної реакції у сонячному ядрі, спочатку має вигляд високоенергетичного гамма-випромінювання. У зоні променистої рівноваги відбувається поглинання цих фотонів із високою енергією і повторне випромінювання з дещо нижчим рівнем енергії. Після тривалого періоду послідовного поглинання і повторного випромінювання гамма-промені перетворюються на рентгенівське випромінювання, короткохвильові частини ультрафіолетового спектра, і в остаточному циклі перетворень — у видиме світло й інші форми випромінювання.
Такими були загальновідомі факти про Сонце. Але модель Є Веньцзє відкривала нове у його структурі: позаяк випромінювання Сонця зазнає змін під час проходження через зону променистої рівноваги, є бар'єри між шарами кожного з видів випромінювання. Коли енергія долає черговий бар'єр, її частота випромінювання зменшується на один рівень. Ця ідея суперечила традиційним уявленням про те, що частота випромінювання зменшується поступово, у міру того, як енергія передається від ядра назовні. Її розрахунки показували, що ці бар'єри швидше відбиватимуть низькочастотне випромінювання; ось чому вона їх назвала енергетичними дзеркалами.
Є Веньцзє детально вивчила ці мембраноподобні бар'єри, які вільно плавали в океані високоенергетичної плазми Сонця, і виявила, що вони мають низку дивних властивостей. Але найдивнішою з них виявилася та, якій вона дала назву «підсилюючий коефіцієнт відбиття». Проте ця властивість була настільки фантастичною, і підтвердити її наявність було настільки важко, що навіть сама Є Веньцзє не до кінця вірила в її існування. Ймовірніше, що це було просто результатом помилки, що виникла під час проведення запаморочливо складних розрахунків.
Але наразі Є Веньцзє отримала перше підтвердження своєї теорії щодо наявності підсилюючого коефіцієнта відбиття в бар'єрів у зоні променистої рівноваги: енергетичні дзеркала не тільки відбивають випромінювання з нижчою частотою, а й підсилюють його. Усі загадкові раптові флуктуації в межах вузького діапазону частот, які вона спостерігала, були насправді випромінюванням, що приходить із космосу і підсилюється після відбиття від енер-гетичних дзеркал Сонця. Ось чому в ті моменти не було видимих збурень на його поверхні.
Найімовірніше, цього разу, коли електромагнітне випромінювання Юпітера досягло Сонця, воно було також відбите і посилене у сто мільйонів разів. Земля отримала обидва пакети випромінювань (без посилення і після нього) із різницею в часі, що дорівнює 16 хвилинам і 42 секундам.
Отже, сонце може бути підсилювачем радіохвиль!
Але залишалася невирішеною проблема: Сонце отримує електромагнітне випромінювання із космосу щомиті, включно з радіохвилями, які випромінюються із Землi. Чому тільки деякі з них посилюються? Відповідь була простою: окрім вибірковості енергетичних дзеркал за частотою, яку вони відбивають і підсилюють, існував потужний захисний бар'єр у вигляді конвективної зони Сонця. Нескінченний процес перемішування речовини з метою перенесення енергії до зовнішніх шарів Сонця відбувається в цій наповненій плазмою зоні Сонця. Радіохвилі, які прийшли з космосу, повинні спочатку подолати кон-вективну зону цієї зірки, щоб підсилитися і відбитися від енергетичних дзеркал. Це означає, що для того, аби мати можливість досягти енергетичних дзеркал, хвилі повинні володіти більшою потужністю, ніж якесь порогове значення. Переважна більшість розташованих на Землі джерел випромінювання не можуть подолати цього порога, але електромагнітне випромінювання Юпітера перевищує це порогове значення, як і потужність передавачів «Червоного берега»!
Проблема із сонячними засвіченнями залишалася невирішеною, але відкривалася інша, захоплююча дух перспектива: людство могло використовувати Сонце як суперантену і з її допомогою транслювати радіохвилі вглиб Всесвіту. Радіохвилі будуть перевипромінені з потужністю випромінювання Сонця, яка в сотні мільйонів разів перевищує загальну використану потужність передавачів на Землі.
Цивілізація Землі отримає можливість стати цивілізацією другого типу за Кардашовим!
Наступним кроком було порівняння форми хвиль двох сигналів випромінювання Юпітера і відбитого сонячного засвічення, прийнятих «Червоним берегом». Якщо вони співпадуть, то гіпотеза отримає подальше підтвердження.
Є Веньцзє звернулася з проханням до керівництва зв'язатися з Гаррі Петерсоном і запросити осцилограми електромагнітного випромінювання Юпітера. Це було непростим завданням. Знайти перевірені й надійні канали зв'язку, а також заповнити численні форми запитів, пояснень і подолати всі бюрократичні бар'єри. Є Веньцзє доводилося чекати.
Але був і простіший спосіб довести правильність гіпотези: «Червоний берег» сам міг послати радіохвилі на Сонце із потужністю, яка перевищує порогове значення.
Є Веньцзє знову звернулася із запитом до керівництва. Але вона не наважилася назвати справжню причину — занадто фантастичним було припущення, і запит однозначно був би відхилений. Озвученим обґрунтуванням була необхідність провести експеримент для її дослідження у боротьбі з перешкодами: система передачі «Червоного берега» буде використана як дослідний радар, чий відбитий сигнал після розшифрування дасть додаткову інформацію про сонячне випромінювання. І Лей Чжичен, і Ян Вейнін мали добру технічну освіту, і їх нелегко було обдурити, але експеримент, запропонований Є Веньцзє, мав реальні аналоги досліджень на Заході. Насправді експеримент із технічного погляду не становив значних труднощів і був простіший, ніж радіолокаційні дослідження планет земної групи, що вже успішно завершилися.
— Є Веньцзє, ти переходиш усі межі, — сказав комісар Лей, хитаючи головою. — Твоє дослідження повинно бути сфокусоване на теоретичних аспектах. Тобі потрібні всі ці складності, пов'язані з цим експериментом?
— Комісаре, є велика ймовірність зробити значуще відкриття. Експеримент абсолютно виправданий. Потрібно провести його всього лише раз, будь ласка! — з усіх сил намагалася переконати того Є Веньцзє.
— Комісаре Лей, може нам варто провести один експеримент, — запропонував Ян Вейнін. — З технічного погляду це не буде важко. Прийом відбитого сигналу після передачі очікується за...
— За десять хвилин, — закінчив Лей Чжичен.
— «Червоний берег» має достатньо часу, щоб перейти з режиму передачі в режим моніторингу.
Лей Чжичен похитав головою.
— Я знаю, що технічно і функціонально це нескладний експеримент. Але у вас обох не має тонкощів відчуття і сприйняття таких моментів. Ви хочете направити надпотужний випромінювач радіоантени на червоний сонячний диск. Ви замислювалися про політичний символізм таких експериментів[72]?
70
Прим. перекл. Ефемерида (грец. Ἐφημερίς — на день, щоденний — ἐπί — на + ἡμέρα — день) в астрономії — таблиця небесних координат Сонця, Місяця, планет й інших астрономічних об'єктів, обчислених через рівні проміжки часу, наприклад, опівночі кожної доби.
71
Прим. перекл. Зона променистої рівноваги — середня зона Сонця, що розташовується безпосередньо над його ядром на відстані приблизно 0,2–0,7 радіуса Сонця від центру зірки. Вище зони променистої рівноваги розміщується конвективна зона. Її нижньою межею вважають лінію, нижче за яку відбуваються ядерні реакції, верхньою — межу, вище якої починається активне перемішування речовини.
72
Прим. автора. Мао часто порівнювали із «червоним сонцем», особливо в роки Культурної революції.