Ян Вейнін і Є Веньцзє були абсолютно приголомшені. Вони не вважали зауваження Лея лише відмовкою. Якраз навпаки, вони були налякані тим фактом, що не подумали про те саме. У ті роки пошуки політичного символізму в будь-якому явищі доходили до абсурду. Звіти досліджень Є Веньцзє ретельно вивіряв комісар, а технічні терміни, пов'язані із Сонцем, перевіряли по кілька разів, щоб уникнути політичних двозначностей. Терміни на кшталт «сонячна пляма» були категорично заборонені[73]. Експеримент, у ході якого на Сонце направляли потужний передавач, можна було витлумачити тисячами позитивних значень, але одна негативна інтерпретація може спричинити політичну катастрофу для всіх учасників. Причина відмови у проведенні експерименту в Лей Чжи-чена справді була вагома.
Але Є Веньцзє не збиралася здаватися. За її задумом отримати бажане вона могла лише з невеликим ризиком для себе. Радіопередавач бази мав високу потужність, але всі його компоненти були виготовлені в Китаї під час Культурної революції, і тому не відрізнялися надійністю, отож частота відмов обладнання була високою. Після приблизно п'ятнадцяти сеансів передач уся система потребувала перевірки працездатності, а потім відбувалася тестова передача для регулювання параметрів і налаштувань. Присутніх на тестових передачах було небагато, а цілі передач і інші параметри вибиралися довільно.
В один із днів, коли вона була на чергуванні, її залучили для проведення тестової передачі після технічного обслуговування обладнання. Позаяк протокол тестової передачі був скорочений і не містив багатьох операцій, у залі були окрім Є Веньцзє тільки 5 співробітників. Троє з них — оператори невисокого рангу, які не розуміли суті проведених експериментів і лише вміли обслуговувати техніку. Інші два були техніком й інженером, але після двох днів налагоджувальних робіт, їхня увага була розпорошена через втому. Спочатку Є Веньцзє встановила потужність передачі на запорогові значення, відповідно до її теорії захисного бар'єра й енергетичних дзеркал, що вимагало максимальної потужності випромінювача. Потім вона встановила значення частоти сигналу на найбільш імовірне, яке має шанс відбитися від дзеркала. І під виглядом випробування механічних компонентів антени, вона спозиціонувала випромінювач антени на призахідне Сонце. Зміст пакета передачі залишився таким самим, як і завжди.
Це був ясний осінній день 1971 року. Надалі Є Веньцзє неодноразово пригадувала той день, але не могла вказати жодного особливого передчуття, крім палкого бажання, щоб сеанс передачі швидше закінчився. З одного боку, вона боялася викриття з боку колег. Незважаючи на те, що вона завбачливо заготовила пояснення такого сеансу тестової передачі, використання передавача на повній потужності після проведення регламентних робіт було незвичайним, тому що спричиняло зношування компонентів. Окрім того, апаратура передавача антени «Червоного берега» ніколи не спрямовувалася прямо на Сонце. Є Веньцзє відчувала, як нагрівається окуляр і, якщо він вийде з ладу, їй буде непереливки.
Сонце повільно сідало на заході, і Є Веньцзє довелося наводити антену в ручному режимі. Рух антени «Червоного берега» нагадував рух гігантського соняшника, що повільно стежив за призахідним Сонцем. На той час, коли спалахнув червоний індикатор, яий сигналізував про завершення сеансу передачі, Є Веньцзє вся вкрилася липким потом.
Вона озирнулася навколо. Три оператори, виконуючи вказівки керівництва з експлуатації, відключали на контрольній панелі обладнання згідно з визначеною послідовністю. Інженер у кутку диспетчерської освіжався склянкою води, а диспетчер мирно сопів у кріслі. І як би не старалися потім історики і письменники прикрасити цю сцену і цей поворотний момент, картина навколо була більш, ніж прозаїчна.
Сеанс передачі було завершено, Є Веньцзє вибігла з диспетчерської і щодуху кинулася в кімнату Ян Вейніна. Віддихавшись, вона випалила:
— Дай вказівку, щоб радіостанцію бази включили в режим прийому на частоті 12 000 МГц!
— А що ми повинні там почути? — Ян Вейнін здивовано подивився на Є Веньцзє, зауваживши пасма волосся, що прилипли до її спітнілого обличчя. Порівняно з високочутливою приймальною апаратурою бази, військова радіостанція, що слугувала засобом зв'язку із зовнішнім світом, була не більше, ніж іграшкою.
— Може, що-небудь і почуємо; немає часу переводити «Червоний берег» у режим моніторингу! — наполягала Є Веньцзє.
За звичайного графіку роботи включення і налагодження систем моніторингу займало трохи менше ніж десять хвилин. Але в цей момент у системі моніторингу також виконувалися регламентні роботи, багато модулів були відключені й розібрані, і швидко повернути їх на місце було неможливо.
Ян Вейнін дивився на Є Веньцзє ще деякий час, потім підняв слухавку внутрішнього зв'язку і дав вказівку посту зв'язку виконати прохання Є Веньцзє.
— З огляду на низьку чутливість радіостанції, ми зможемо прийняти сигнал хіба що від інопланетян з Місяця.
— Сигнал надійде із Сонця, — вимовила Є Веньцзє. За вікном край сонячного диска вже ховався за гори на горизонті, забарвлюючи їх у криваво-червоний колір.
— Ти відправила радіосигнал із «Червоного берега» прямісінько на Сонце? — нервово запитав Ян Вейнін.
Є Веньцзє кивнула.
— Не говори про це більше нікому, чуєш? Це не повинно більше повторитися. Ніколи! — Ян Вейнін озирнувся через плече на двері, аби впевнитися, що ніхто не підслуховує.
Є Веньцзє знову кивнула.
— У чому сенс? Відбита хвиля, навіть якщо вона повернеться, повинна бути занадто слабкою, далеко за межами чутливості звичайної радіостанції.
— Ні. Якщо моє припущення правильне, ми повинні отримати дуже сильне відлуння. Воно буде потужнішим, ніж ... я навіть насилу можу собі уявити, із чим це можна порівняти. Якщо потужність передавача перевищує певний поріг, Сонце може посилити сигнал у сотні мільйонів разів.
Ян Вейнін з недовірою подивився на неї. Є Веньцзє не вимовила жодного слова. Вони чекали в повному мовчанні, і Ян Вейнін виразно чув її дихання і серцебиття. Він не сприйняв серйозно припущень дівчини, але почуття, поховані в серці багато років тому, несподівано повернулися до життя. Мовчазне очікування дало йому можливість заспокоїтися й опанувати себе.
Через двадцять хвилин він підняв слухавку, з'єднався із постом зв'язку і поставив кілька простих запитань.
— Вони нічого не почули, — сказав Ян Вейнін притишеним голосом.
Є Веньцзє глибоко вдихнула і, через деякий час, кивнула.
— Той американський астроном написав листа у відповідь, — Ян Вейнін дістав товстий конверт, поцятко-ваний поштовими й митними штемпелями, і простягнув Є Веньцзє.
Вона розірвала конверт і переглянула лист від Гаррі Петерсона. Учений писав, що навіть не уявляв, що китайські колеги також працюють над вивченням планетарного електромагнетизму, і був би радий надалі співпрацювати й обмінюватися результатами досліджень. Він також надіслав два стоси паперів: повний звіт про форму хвиль електромагнітного випромінювання Юпітера. Вони мали вигляд окремих фотокопій сегментів довгої стрічки реєстрації сигналів, з'єднаних між собою в правильній послідовності.
Є Веньцзє взяла кілька десятків аркушів і почала розкладати їх на дві доріжки прямо на підлозі. Розклавши половину, втратила будь-яку надію. Вона добре пам'ятала форму хвиль перешкод від двох сонячних засвічень. І вони не збігалися із зображеними на цих копіях.
Є Веньцзє почала повільно збирати аркуші з підлоги. Ян Вейнін присів поруч, щоб допомогти. Простягнувши пачку копій цій жінці, яку він любив усім серцем, він побачив вдячну усмішку. Усмішка була такою сумною, що його серце стислося від почуттів, що нахлинули.
— Що сталося? — запитав він, не усвідомлюючи, що ніколи не говорив із нею таким ніжним голосом.
73
Прим. автора. Сонячна пляма китайською буде 太阳黑子 (Tàiyáng hēizǐ), що дослівно перекладається як «чорна сонячна пляма». Чорний колір, природно, був кольором контрреволюції.