— Нічого. Я просто прокинулася від сну, — Є Вень-цзє усміхнулася ще раз. Забравши фотокопії і конверт, вийшла з кімнати і рушила в напрямку до своєї, щоб забрати ланч-бокс. Спустившись у їдальню, вона виявила, що робочий час практично закінчився, і з їжі залишилися лише маньтоу і соління. До того ж працівники їдальні нетерпляче її випроваджували, отож, у неї не було іншого вибору, як узяти із собою їжу і, влаштувавшись на траві біля виступу скелі, спробувати зжувати холодні маньтоу.
Сонце вже геть сіло, і гори Великого Хінгану здавалися просто сірою громадиною, що розпливлася, як і життя Є Веньцзє. У такому сірому житті сни завжди здаються особливо яскравими і барвистими. Але прокинутися від сну судилося всім, як і Сонцю знову зійти над обрієм завтра, не принісши, однак, нової надії. Зараз Є Веньцзє чітко бачила безрадісну, сіру, сумну перспективу залишку свого життя. Зі сльозами на очах вона все ж знайшла в собі сили усміхнутися і продовжила жувати захололі маньтоу.
Вона не знала, що в цей момент перший крик цивілізації планети Земля, котрий могли почути далеко у космосі, поширювався від Сонця Всесвітом зі швидкістю світла. Радіосигнал, посилений зіркою, подібно до величної хвилі, уже перетнув орбіту Юпітера.
Саме зараз на частоті 12 000 МГц Сонце було найяскравішою зіркою в усьому Чумацькому Шляху.
二十三 База «Червоний берег» VI
Наступні вісім років були одними з найспокійніших у житті Є Веньцзє. Повсякденні жахи, привнесені в її життя Культурною революцією, поступово забулися, відійшли на другий план, і вона нарешті змогла трохи знизити пильність. Етап тестування і налагодження обладнання проекту «Червоний берег» закінчився, і почалася рутинна щоденна робота. Позаштатні ситуації виникали дедалі рідше, і як наслідок — робота і життя увійшли в розплановану на роки вперед колію.
Але в спокійній обстановці почало піднімати голову те, що раніше пригнічувалося постійною напругою. Є Веньцзє зрозуміла, що реальні страхи почали проявлятися тільки зараз. Жахливі спогади, як вуглинки під захололим попелом, верталися до життя, наповнюючи її серце пекучим болем. Для більшості людей час слугує добрим лікарем. За часів Культурної революції багато людей пережили подібні страждання, і порівняно з деякими з них, випробування, що випали на долю Є Веньцзє, не здавалися катастрофічними. Але Є Веньцзє була вченим і за складом мислення: вона відмовлялася забути все, що з нею відбулося. Навпаки, ретельно препарувала, аналізувала з раціонального погляду всі ті прояви божевілля і ненависті, від яких постраждала.
Її роздуми про природу людського зла почалися в той далекий день, коли вона взяла в руки «Мовчазну весну». Після того, як її відносини з Ян Вейніном набули більш дружнього характеру, він діставав їй видання з іноземної класичної філософії й історії під виглядом необхідності критичної оцінки отриманих результатів досліджень. Кривава історія людства вразила її, а незвичайні ідеї філософів допомогли зрозуміти найбільш фундаментальні і потаємні аспекти людської природи.
І навіть на Радарному піку — забутому Богом і людьми місці, безумство й ірраціональність людської поведінки щодня були перед очима. Є Веньцзє бачила, як і далі зникають гірські ліси в ході неконтрольованої лісозаготівлі, що проводять її колишні товариші. Пустки приростали площею, немов з хребта Великого Хінгану по шматочку здирали шкіру. І коли такі ділянки зливалися в безлісні райони, а потім перетворювалися на єдиний простір, що тягнувся до горизонту, деякі вцілілі дерева здавалися аномалією на тлі неживого пейзажу. Для спалення порубко-вих залишків на всій площі розводили величезні багаття, і Радарний пік став притулком для птахів, що рятувалися від вогняного пекла. Коли біля підніжжя піка вирували особливо сильні пожежі, то до бази постійно долітали крики обгорілих птахів.
Божевілля людської раси досягло свого історичного апогею і на Великій землі. У самому розпалі було протистояння США і СРСР у «холодній війні». Ядерні ракети, здатні знищити десятки разів усю Землю, могли бути запущені в будь-який момент з незліченних ракетних шахт, розкиданих на двох континентах, і примарних атомних ракетних підводних човнів, які ховалися в глибинах океанів. Один підводний човен класу «Лафайєт» або проекту 667А «Навага» ніс стільки ядерних боєголовок, що міг стерти з лиця Землі сотні міст і сотні мільйонів людей. Але більшість із них і далі жили так, ніби нічого цього не існувало.
Як астрофізик Є Веньцзє була категорично проти ядерної зброї. Вона була впевнена, що ця сила повинна належати тільки зіркам. Також Є Веньцзє знала, що у Всесвіті є набагато страшніші сили й об'єкти: чорні діри, антимате-рія. І порівняно з ними, термоядерна бомба була маленькою, жевріючою свічечкою. І якщо людство отримає владу над однією із цих речей, увесь світ може зникнути в одну мить. Перед обличчям божевілля раціональні аргументи завжди марні.
Через чотири роки після приїзду Є Веньцзє на базу вони з Ян Вейніном одружилися. З його боку це було справжнє почуття, і заради неї він відмовився від свого майбутнього як успішного науковця.
На той час найбільш непримиренний період пошуку ворогів Культурної революції закінчився, політична обстановка трохи пом'якшала. Ян Вейніна прямо не переслідували за їхній шлюб, але позаяк він одружився з людиною, котру обвинувачували в контрреволюційній діяльності, то до його особової справи було внесено запис про політичну незрілість, і його звільнили з посади головного інженера бази. Єдиною причиною, через яку їм обом дозволили залишитися на базі звичайними техніками, була їхня виняткова обізнаність і неперевершені технічні навички, без яких «Червоний берег» не міг повноцінно функціонувати.
Є Веньцзє ж прийняла пропозицію Ян Вейніна здебільшого з подяки: якби він не привів її у цей ізольований, безпечний притулок у найтрагічніший момент її життя, то її, мабуть, уже не було б серед живих. Ян Вей-нін був талановитим ученим, доброю, вихованою людина. Вона не вважала його товариство неприємним, але її серце спопеліло ущент, і не було з чого спалахнути іскрі любові.
Думаючи про людську природу, Є Веньцзє зазнала повної втрати життєвих орієнтирів і пережила глибоку душевну кризу. Колись вона була ідеалісткою, готовою віддати весь свій хист для досягнення високої мети; але наразі зрозуміла, що все, чим вона займалася у житті, — безглузде, і в майбутньому ніяких осмислених занять також не передбачається. Такі думки призводили до того, що вона дедалі більше ізолювалася від навколишнього світу, до якого вже не належала. Відчуття того, що вона самостійно блукає в пустелі духовного нігілізму мордувало її. А після того, як вони з Ян Вейніном стали жити як сім'я, її душа стала ще й бездомною.
Якось Є Веньцзє чергувала в нічну зміну. У глибокій тиші ночі Всесвіт відкривався тим, хто прислухався до його туманної нескінченності, як величезне запустіння. Найбільше Є Веньцзє дратувала хвилеподібна лінія, що повільно повзла екраном, — візуалізація абстракції космічного шуму, прийнятого «Червоним берегом». Ця, що не мала ані початку, ані кінця, крива здавалася Є Вень-цзє сутністю Всесвіту: один кінець нескінченно йде в минуле, другий — тягнеться в нескінченне майбутнє, а по середині — рандомні злети і падіння без життя, без мети. Піки й улоговини, немов сипучі бархани, а вся крива — немов одномірна пустеля, витягується в лінію, безлюдна і непривітна. Ти можеш рухатися нею в будь-який із напрямків, куди тобі заманеться, але тобі ніколи не досягти її кінця.
Але сьогодні, кинувши погляд на монітор, Є Веньцзє виявила щось незвичайне. Навіть експерту буває важко неозброєним оком побачити, чи несе сигнал будь-яку інформацію, але Є Веньцзє занадто добре знала, як виглядає шум Всесвіту. І лінія, котра повзла зараз перед її очима, безумовно приховувала в собі ще щось. Тонка крива, яка піднімалася й опускалася, здавалося мала душу. Є Веньцзє була впевнена, що радіосигнал перед її очима модульований інтелектом.
Вона кинулася до іншого термінала й перевірила комп'ютерну оцінку розпізнаваності сигналу: AAAAA. До цього моменту жоден із прийнятих сигналів «Червоним берегом» не отримував оцінку вище С. Оцінка А передбачала, що з імовірністю понад 90 відсотків передача містить інформацію від розумної істоти. Оцінка ААААА була особливим випадком: це означало, що зміст отриманої передачі зашифровано тим самим кодом, що й вихідне повідомлення «Червоного берега».