Але всередині самої речовини — практично вакуум. Припустімо, що атом речовини має розмір театру; тоді ядро цього атома буде розміром із волоський горіх, що ширяє в центральній точці театру. Тому успішні зіткнення відбуваються дуже рідко і, як правило, лише після того, як мішень протягом тривалого часу бомбардують великою кількістю високоенергетичних частинок. Це те саме, що пошук краплі трохи іншого кольору в стіні літньої зливи.
Це дає софонам шанс: один з них може зайняти місце частинки в мішені і прийняти удар на себе. Маючи високий інтелект, вони здатні точно передбачити за допомогою квантових ефектів траєкторію руху прискорених частинок у найближчий момент часу і переміститися в потрібну точку. Отже, ймовірність того, що зіткнення станеться із софоном, а не з реальною частинкою-мішенню, у мільярд разів вища. Матриця поведінки софона після зіткнення буде такою, що, інтерпретувавши її, вчені отримають неправильні і заплутані результати. Навіть якщо випадково у зіткненні буде задіяна справжня частинка-мішень, вчені не зможуть відрізнити правильні результати експериментів від численних підроблених.
— Але чи не знищить це сам софон? — запитав військовий радник.
— Ні. Після того як софон під час проведення експерименту буде розбитий на кілька частин, утворяться кілька нових софонів. І вони збережуть квантові заплутаності між собою так само, як і у випадку з магнітом — розламавши його навпіл, ви отримаєте два нових. Навіть якщо взяти до уваги, що характеристики новостворених софонів виявляться набагато нижчими за оригінальний варіант, це не повинно викликати ані найменшого хвилювання: під управлінням спеціального програмного забезпечення ввімкнеться режим регенерації, і частини, що розкололися, знайдуть одна одну в просторі і знову утворять вихідний варіант софона. Цей процес займає не більше мі-кросекунди і повторюватиметься щоразу після зіткнення у прискорювачі, і відображення частинами софона помилкових результатів у детекторах.
Хтось запитав:
— Чи враховуєте ви ризики, пов'язані з тим, що вчені Землі зможуть виявити софони, а потім, використовуючи сильне електромагнітне поле, захопити їх у пастку? Протони — базис для створення софонів — усе ж таки мають позитивний заряд.
— Це виключено. Для того щоб виявити софони, людству доведеться зробити прорив у вивченні глибинної будови матерії. Але їхні високоенергетичні прискорювачі частинок будуть перетворені на купу брухту. Як вони зможуть досягти прогресу в проведенні таких досліджень? Очі мисливця будуть надійно засліплені здобиччю, яку він намагається піймати.
— Люди можуть вдатися до масового виробництва для вирішення цієї проблеми, — втрутився радник з промисловості. — Вони можуть розпочати будівництво великої кількості прискорювачів зі швидкістю, що перевищує наші можливості зі створення софонів. Тоді принаймні деякі прискорювачі на Землі не будуть інфільтровані софонами і зможуть давати правильні результати досліджень.
— Це один із найцікавіших аспектів проекту «Со-фон»! — радник з науки був явно екзальтований запитанням. — Пане раднику з питань промисловості, не хвилюйтеся, вам не доведеться турбуватися про будівництво великої кількості софонів і можливий колапс економіки «Трисоляриса». У цьому немає потреби. Нам необхідно іще кілька нових софонів, але їхня кількість не обчислюватиметься десятками. Насправді, і цих двох буде цілком достатньо, тому що кожен софон багатозадачний.
— Багатозадачний?
— Це вузькоспеціалізований термін, що використовувався щодо стародавніх обчислювальних машин послідовної дії. У ті часи так званий центральний процесор був у змозі виконувати лише одну операцію одночасно. Але позаяк це обчислення здійснювалося дуже швидко і відбувалася постійна зміна виконуваних операцій, нам із нашою низькою швидкістю реакції здавалося, що обчислювальна машина виконує кілька програм одночасно. Як ви знаєте, швидкість пересування софонів близька до швидкості світла. Земна куля — насправді крихітний простір для софонів, і софони, переміщуючись між прискорювачами на Землі на цій швидкості, з погляду спостерігача-людини будуть існувати одночасно у всіх прискорювачах і зможуть майже одночасно генерувати помилкові результати.
Ми підрахували, що кожен софон здатен контролювати понад десять тисяч високоенергетичних прискорювачів. Термін спорудження одного прискорювача займає у людей близько чотирьох-п'яти років, і малоймовірно, що будівництво прискорювачів може бути поставлено на потік, відповідно до аналізу їхньої економіки і наявних ресурсів. Звичайно, вони можуть піти шляхом збільшення відстані між прискорювачами, наприклад, шляхом будівництва прискорювачів на різних планетах своєї зоряної системи. Це справді призвело б до обмеження багатозадачності в роботі софонів. Але за час реалізації землянами такого проекту нам не важко побудувати на «Трисолярисі» десять або більше софонів.
Дедалі більша кількість софонів блукатиме у Сонячній системі. Їхня сумарна маса не перевищить і однієї мільярдної частки маси бактерії, але вони вже ніколи не дадуть змоги фізикам на Землі розгадати секрети, заховані в глибинах матерії. Люди ніколи не зможуть отримати доступ до мікросвіту вищих вимірів, а їхні можливості маніпуляції матерією будуть обмежені п'ятьма нижчими вимірами. Тепер час на нашому боці — ані за чотириста п'ятдесят років, ані за чотириста п'ятдесят мільйонів років наука і технології земної цивілізації не досягнуть цього фундаментального прориву. Вони назавжди залишаться на первісній стадії розвитку, з нашого погляду. На шляху прогресу на Землі буде вибудувана така значна і непереборна перешкода, що люди ніколи не зможуть вирішити цю проблему самотужки.
— Це справді вражає! Будь ласка, прийміть мої вибачення за сарказм щодо проекту «Софон», — щиро сказав військовий радник.
— Насправді, сьогодні на Землі наявні тільки три прискорювачі з достатньою потужністю для отримання результатів, які можуть привести до можливих проривів у галузі досліджень, яка нас цікавить. Після того як «Софон І» і «Софон ІІ» прибудуть на Землю, більшу частину часу вони будуть бездіяльними. Для того щоб повністю використовувати їхні можливості, ми визначимо їм і інші завдання, крім саботажу в трьох прискорювачах. Наприклад, вони виконуватимуть ключову роль в реалізації плану «Дива».
— Софони можуть творити дива?
— З погляду людей — так. Усім присутнім тут відомо, що високоенергетичні частинки можуть стати причиною засвічування фотоплівки. Це один із перших способів фіксації результатів дослідження, який використовувався на примітивних прискорювачах на Землі для підтвердження існування окремих субатомних частинок. Коли софон із високою енергією пролетить крізь світлочутливий шар плівки, він залишить на ній крихітну пляму засвічення. Якщо ж софону буде поставлено завдання повторити цей рух багато разів, він зможе, з'єднавши між собою плями засвічення, створити низку букв або цифр, або навіть певні зображення. Процес закінчиться дуже швидко, набагато швидше, ніж людина завершить проявляти плівку після закінчення зйомки. Ще один важливий факт: будова сітківки людського ока подібна до трисоляріанської. Відповідно, софон, використовуючи той самий прийом, буде здатен викликати появу букв, цифр або зображень на сітківці людського ока... І якщо цих маленьких див має вистачити, щоб посіяти атмосферу недовіри і страху серед людей, то наступне диво воскресить із пам'яті земних учених — що не відійшли далеко від комах — первісний містичний жах перед таємницями навколишнього світу: софон зможе змусити мерехтіти в їхніх очах навіть реліктове випромінювання.