5) особа, яка організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, співучасник, який виконує специфічні функції пособницької діяльності у виді приховування злочину, злочинців, засобів, слідів злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, узагалі злочинної діяльності злочинних угруповань. Це, наприклад, діяльність працівника правоохоронного органу, який покриває організовану групу чи злочинну організацію, не викриває злочинців, приховує їх, схованки зброї, майна та грошових коштів, а також майна, здобутого злочинним шляхом, тощо.
Із суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюються його особисті дії з організації злочину, а також той злочин (злочини), який (які) повинен вчинити виконавець (виконавці) чи інші співучасники. Організатор хоче чи свідомо припускає вчинення цього злочину і спрямовує свою діяльність на організацію його вчинення. В організованих групах чи злочинних організаціях, що характеризуються ієрархічними та різноманітними зв’язками, таємністю і конспіративністю, організатор може навіть і не знати особисто конкретного виконавця (співвиконавця) чи інших співучасників, але його умислом охоплюється (хоча б у загальних, родових ознаках) вчинення певною (деякою) особою злочину (злочинів), що входить до плану відповідного злочинного угруповання. Він не лише передбачає, що в результаті його організаторських дій вчиняються або будуть вчинені відповідні злочини, а й хоче цього чи свідомо припускає.
Підбурювачем (ч. 4 ст. 27 КК України) вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Це означає, що підбурювач спонукає виконавця або інших співучасників до бажання і рішучості вчинити злочин, тобто викликає (породжує) у співучасників умисел на вчинення злочину.
З об’єктивної сторони підбурювач схиляє іншого співучасника до вчинення злочину і ставить свої дії у причинний зв’язок з тим злочином, який буде вчинено виконавцем. Підбурювання можливе лише на вчинення конкретного злочину – вбивства, крадіжки, інших злочинів за конкретних об’єктивних обставин, хоча б у їх родових ознаках. Водночас не можуть розглядатися як підбурювання до злочину дії особи, яка схиляла іншу людину до пияцтва, вживання наркотиків, ведення антигромадського, навіть злочинного способу життя чи ворожого ставлення до людей, ревнощів, навіть якщо внаслідок цього було вчинено злочин. Але треба встановити, чи не схиляв підбурювач підбурюваного (виконавця, пособника) до вчинення конкретних дій, що містили б склад конкретного злочину.
Підбурювання – це завжди активні дії, які впливають на інших співучасників і завдяки їм підбурювач спонукає (найчастіше у виконавця) до рішучості й бажання вчинити злочин, зароджує в інших співучасників умисел на вчинення конкретного злочину. Причому підбурювання не пригнічує волю підбурюваного (при погрозах насильством чи фізичному насильстві) і не фальсифікує її (при спонуканні до злочину шляхом омани). Остаточне рішення – вчинити злочин – приймає особа, яку підбурюють. Однак бажання (умисел) вчинити його виникає саме завдяки підбурювачу. У цьому і виявляється спільність дій підбурювача з іншими співучасниками.
Підбурювання з об’єктивної сторони може виявлятись у словесних (вербальних) діях, усній чи письмовій формі, конклюдентних діях – жестах, міміці, пантоміміці. За змістом ці дії можуть бути чітко визначеними або завуальованими, але вони повинні мати об’єктивну спрямованість на вчинення іншим співучасником (виконавцем, пособником) певного злочину.
Формами підбурювання згідно з ч. 4 ст. 27 КК України є: умовляння, підкуп, погроза, примус, інше схиляння співучасника до вчинення злочину.
Ступінь впливу підбурювача на співучасника не має значення. Головне, що він породжує у нього умисел на вчинення злочину. Якщо підбурювач, схиляючи співучасника до вчинення злочину, вчинить інший злочин, наприклад, погрозу вбивством (ст. 129 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), усе скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів.
Із суб’єктивної сторони підбурювач діє з прямим умислом, бажає вчинення виконавцем певного злочину. Він усвідомлює, що спонукає виконавця (іншого співучасника) до рішучості щодо вчинення злочину, породжує у нього умисел на його вчинення, передбачає розвиток причинного зв’язку між своїми діями і діями виконавця та хоче вчинення ним цього злочину. Причому, з огляду на законодавче визначення підбурювання до злочину, доходимо висновку про те, що особа, яку підбурюють до вчинення злочину (виконавець, пособник чи навіть організатор), повинна усвідомлювати, що підбурювач схиляє її саме до вчинення злочину, яке хоча б у родових ознаках має усвідомлювати ця особа. Схиляння іншої особи до вчинення аморальних дій, антигромадського способу життя (пияцтва, хуліганства, зловживання наркотиками тощо), навіть якщо внаслідок цього вона вчинила злочин, не можна розглядати як підбурювання до вчинення злочину.