Такій формі співучасті, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, властиве: а) у вчиненні злочину беруть участь двоє чи більше осіб, які задовольняють вимоги суб’єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про його спільне вчинення.
Форма змови – вербальна (словесна) – усна чи письмова або у формі конклюдентних дій – для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи безпосередньо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості стосунків між співучасниками не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення злочину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання), так і складною, тобто з розподілом ролей.
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпечність вчинених діянь порівняно з першою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК України у значній кількості статей передбачено вказану форму співучасті як кваліфікуючу ознаку. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статтях Особливої частини КК України, визнається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67).
Згідно з ч. 3 ст. 28 КК України така форма співучасті, як вчинення злочину організованою групою, має місце тоді, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь кілька осіб (троє і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Зазначене дає можливість авторам сучасних навчальних видань з цієї проблематики виокремлювати такі ознаки цієї форми співучасті:
1) для визнання групи організованою необхідна участь трьох чи більше осіб (для групи, що діє за попередньою змовою, достатньо двох учасників), які відповідають вимогам суб’єкта злочину;
2) цій групі властиве те, що її учасники зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших, тобто двох чи більше) злочинів. Стійкість групи – поняття оціночне і має встановлюватися щоразу з урахуванням конкретних обставин справи. Стійкість організованої групи як її ознака свідчить про те, що між співучасниками існують досить стабільні стосунки у зв’язку з підготовкою або вчиненням цього та іншого (інших) злочинів. Для визнання групи організованою тяжкість злочину, до якого готується ця група чи вчиняє його, не має значення;
3) організована група характеризується такими ознаками, як об’єднання всіх дій співучасників єдиним планом, причому їх діяльність спрямована на досягнення останнього, тобто на підготовку і вчинення злочинів як кінцевої мети плану цієї групи;
4) організована група також характеризується такою ознакою, як розподіл функцій учасників групи. Це може бути як розподіл функцій відповідно до ст. 27 КК України, коли, крім виконавців, співучасниками злочину є організатор, підбурювач, пособник, так і розподіл технічних функцій вчинення злочину між співвиконавцями;
5) для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи. Отже, йдеться про те, що кожен з учасників організованої групи має усвідомлювати план її діяльності;
6) організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями»);
7) вчинення злочину організованою групою свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину і тому у багатьох статтях КК України зазначається як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака.
Погоджуючись з такою характеристикою організованої групи, все ж потрібно зазначити, що основною сутнісною ознакою такої групи є її здатність до спротиву зусиллям, спрямованим на запобігання виникненню таких груп, а також зусиллям щодо правового реагування на факт виникнення такої групи та вчинення нею злочинних діянь. Без цього навряд чи були б підстави виокремлювати подібну форму співучасті. Саме здатністю до спротиву обґрунтовується підвищена небезпечність злочинної практики таких груп, та й самої організованої злочинності. При цьому «спротив» слід розуміти широко: не лише як здатність до фізичних дій, а і як інтелектуальний спротив, корумпування представників влади тощо.