РОЗДІЛ І.
ЕТНІЧНА РЕЛІГІЯ ЯК НАУКОВЕ ПОНЯТТЯ
І ДУХОВНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
І. 1. Поняття “етнос” та ”етнічна релігія”
Здавалось би людство дійшло тієї стадії розвитку, коли рівень універсалізації мав би знівелювати всі етнічні, культурні, звичаєві відмінності між народами. Однак, на тлі все прогресуючої глобалізації, як це не парадоксально на перший погляд, стають все очевиднішими відмінності між народами: причому не тільки мовні, історичні, антропологічні, психологічні, але насамперед – світоглядно-звичаєві, що мають свій конкретний вияв саме в релігії.
Вчені з різних країн все частіше відзначають, що “люди, які належать до різних цивілізацій, отримують цілком відмінні уявлення про взаємовідносини Бога і людини, індивіда і групи, громадянина і держави, батьків і дітей, чоловіка і жінки, про свободу і владу, про рівноправ’я і нерівність. Особливо важливими стають релігійні відмінності, оскільки в світі спостерігається новий вибух релігійних почуттів” [73. 5].
Приступаючи до цієї важливої теми, необхідно, насамперед, з’ясувати, що таке етнічна релігія, тобто сформулювати її визначення, встановивши її суттєво визначальні риси, притаманні тільки етнічній релігії, і те, що відрізняє її від інших (світових, інтернаціональних, глобальних, “аврамічних”) релігій і явищ. Визначення етнічної релігії не можливе поза визначенням понять етносу та етнічного.
Як зазначає націолог Г. Касьянов, нині більшість понять, пов’язаних з нацією та етносом мають “хамелеоноподібний” характер [211. 10]. Очевидно, що використання цих термінів носить ідеологічний характер з пріоритетом глобалістичного забарвлення, що використовується для досягнення політичної мети. Оскільки визначення етнічної релігії тісно пов’язане з визначенням самого поняття етносу, нам не обминути основних сучасних теорій щодо цього поняття.
Зарубіжна націологія виробила власні погляди на різні категорії й поняття стосовно етносів і міжетнічного спілкування. На американському континенті під словом етнос розуміють лише національну меншину. Так, наприклад, “Гарвардська енциклопедія американських етнічних груп” тлумачить грецьке слово етнос як нація, або раса, що завжди використовується для позначення сторонніх осіб чи груп [291. 47]. Як бачимо, тут слово “сторонні” означає фізичний масив людей іншого не місцевого етнічного статусу, тобто етнічна меншина, що мешкає в чужому етносередовищі. У “Вебстерівському світовому словнику” знаходимо ще більш відверте тлумачення: “нехристиянська, неюдейська нація чи група; язичники” [589. 499]. Тенденційність у підході до одного з основних термінів сучасної націології очевидна. Не викликає сумніву і її релігійно-ідеологічне забарвлення.
В іноземних визначеннях нації помітне намагання позбавити цей термін його моноетнічного змісту: на Заході цим словом позначають політичну (державну) спільноту, незалежно від того, з яких етносів вона складається. Причини цього, швидше за все, криються в тому ж прагненні до якнайшвидшої нівеляції етнічних особливостей, як було зазначено вище.
Серед західних вчених не вщухають гострі дискусії і щодо етнічного ренесансу. Як видно з практики використання цього терміну в західній етнології, слово етнічне вживається в новому значенні, відмінному від його витокової семантики. Академік І. Білодід у своїй праці “Мова як ідеологічна боротьба” довів, що способи ідеологічного використання термінології відомі людству здавна (наприклад, латинська калька “поганство” щодо етнічної релігії, або “революція” щодо змін у косметиці чи кухні та ін.). Подібні слова мають на меті компрометацію того чи іншого явища або формування негативної громадської думки про нього, яку можна цілеспрямовувати в потрібному для замовника напрямку [41]. Цілком погоджуюсь з класиком української лінгвістики, щодо використання мови в ідеологічній боротьбі. Тому надання класичним термінам ідеологічно вигідного глобалістам значення я розглядатиму як один з прихованих методів глобальної інформаційної війни.
Окрім того, в європейській науковій традиції “феномен соціального буття не пов’язаний безпосередньо з етносом як специфічним соціальним суб’єктом” [477. 9]. Ігнорується факт, що етнонаціональні культурно-ціннісні системи відіграють роль своєрідних безупинних генераторів життя і упорядників життєвого потоку. Західні дослідники переважно спираються на особливості, притаманні менталітету громадян їхніх країн. Так, вони віддають пріоритет правам окремого індивіда перед етнічною громадою. Суттєво відрізняються ментальні риси слов’янських народів, у яких етнічна спілка, громада, колектив має перевагу над окремим індивідом, підпорядковуючи його загальним інтересам [477. 36].