IV. 5. Рунвізм як рудимент
християнсько-монотеїстичного мислення
На мою думку, РУНвіра як назва релігії надто претензійна, тому я буду користуватися назвою “рунвізм” для позначення не самої організації чи релігії, а світоглядного явища, спричиненого РУНвірою. Для цього є всі необхідні підстави. По-перше, сам творець цієї неорелігії називав її “рунвізмом”, про що свідчать факти: на початку 70-х років у Канаді видавалися газети “Рунвіст” і “Юний рунвіст”). Зокрема, термін “рунвізм” вживався і самим Учителем і його учнями, про що маємо письмові докази, наприклад: “В науці рунвізму говориться, що людина родиться два рази: перший раз фізично, а другий раз духовно” (виділення курсивом – Г. Л.) [546]. По-друге, назва релігії у вигляді абревіатури та ще й великими літерами, на мою думку, виглядає досить неприродно (в українській мові за радянської влади так було прийнято називати організації, а не явища).
Ідеї рунвізму, експортовані в Україну на початку 90-х років, на теренах США і Канади були відомі в основному з середини 70-х років і поширювались у вузькому колі українців, які, за словами Старшого проповідника Мирослава Ситника, “затужили за рідною землею”.
Насамперед, з’ясуємо чи є поняття Бога в рунвізмі традиційно українським (слов’янським, арійським). Релігієзнавчий аналіз “Мага віри” показує, що Бог у Силенка не трансцендентний і не іманентний (не пантеїстичний). У рунвізмі є догмати, спільні з юдаїзмом: прагнення досягти успіху і щастя в цьому житті, а не в потойбічному, суворі норми поведінки в Торі і в “Мага вірі”, “богообраність українців” як і “богообраність синів Ізраїлю”, месіанізм [496]. Л. Силенко саме себе подає в образі “українського месії”, “пророка Дажбожого”. Не даремно він пише: “Я посланий до овечок загинулих дому Оріяни (України)” [413. 1145], що тотожне біблійному вислову Ісуса: “Я посланий до овечок загинулих дому Ізраїлевого” [38. Матв. 15:24]. В усіх цих тенденціях помітний вплив на Силенка американського прагматизму як методології, в якій гносеологічні засади зводяться до користі, успіху, досвіду, дії та практики [496].
Хоча Л. Силенко дуже часто вживає вислів “наука РУНВіри”, однак йдеться не про “науку” в сучасному розумінні цього слова, а про “вчення”. Історія і філологія Л. Силенка не те що не заслуговує на довіру, а викликає, м’яко кажучи, здивування. Ось кілька прикладів його “науки”: “Тато Орь заснував град з синами Гатусилом, Атівірою, Сумером, Гудеєм, Критом, Горинем, Парсом, Медеєм, Ліпаком, Сакиєм, Сарматом і Каспасом” [413. 323]. “З слова Русасалем постало слово Єрусалим... що значить русів постій, мир” [413. 155]. Князь Володимир, в інтерпретації Силенка, наказує топити у Дніпрі не Перуна (що є історичним фактом), а Дажбога, бо Перун не відповідає силенковій монотеїстичній ідеї [413. 20]: “зайшлаки з перевертнями топлять у Дніпрі святого Дажбога”, “ти ніколи не забудь, що твій рідний Дажбог утоплений”, “У Священному Гаю образ Дажбога. Він зображений із срібла, а вус злат” [413. 363]. Навіть ім’я Лесі Українки, за Силенком, не Лариса, а “Олександра Косач” [413. 1075] – це не відповідає ні історичним, ні філологічним фактам. Впроваджуючи свій монотеїзм, він рішуче відмежовується від етнічної віри предків, вважаючи її нижчою формою релігії: “У Святому Вченні йдуть пояснення про генотеїзм, політеїзм, які є нижчою формою релігії. І про монотеїзм як вищу форму релігії” [415. 398].