І. 3. Природність і штучність релігії
як сутнісна характеристика і класифікаційний критерій
Загально прийнято вважати, що початки релігії виникли в епоху верхнього палеоліту (40–50 тис. років тому) [343. 8]. Оскільки релігії формувалися природним шляхом, то вже на самих початках свого існування вони мали виразно етнічне (родове, плем’яне) і суто географічне походження (місцеві, автохтонні вірування).
Проблеми класифікації релігій тісно пов’язані з поняттями етнічного та понадетнічного (позаетнічного). Хоча саме такій класифікації в наукових працях приділяється чи не найменше уваги. Релігії іноді поділяють за кількістю Богів на багатобожні й однобожні, хоча така класифікація не враховує сутнісної різниці в богорозуміннях. Окрім того, досі типовим залишається неправомірний поділ на “вищі” (однобожні) і “нижчі” (багатобожні) релігії [160. 6, 11]. Така класифікація не тільки не може бути визнана науковою, вона свідчить про тенденційний підхід до вивчення одного з головних духовно-культурних феноменів. Судити про релігію давноминулого часу з точки зору сучасності, тим більше, користуючись стереотипними мірками лінійного “прогресу” людства, – невдячна справа, та й навряд чи можна певно пізнати її глибину.
Деякі з релігієзнавців виділяють цілий ряд різних передполітеїстичних (протополітеїстичних) форм релігії: анімізм [445], тотемізм [160], полідоксія [253. 329], прототеїзм [253. 329], “чуттєво-надчуттєві форми вірувань” [252]. Всі ці терміни мають більше, чи менше право на існування, але навряд чи можуть претендувати на те, щоб стати критеріями класифікації релігій, адже вони часто поєднуються в різних за походженням, змістом і формою релігіях, і не відображають тих суттєвих рис і ознак, які могли б стати основою класифікації. Характерно, що не всіма релігієзнавцями визнається наявність “нетеїстичних форм” релігії, наприклад, Е. Тайлор заперечує “безбожественні релігії” [445]. Я цілком поділяю цю думку.