IV. 6. Розвиток Рідної Віри в українській діаспорі
Українська діаспора, розчарувавшись у “пророкові”, стала шукати інші шляхи відродження Рідної Віри. Люди, здатні до лицарського чину, знайшлися, хоча й не довелось їм зустрічатися особисто з професором В. Шаяном.
З поетесою Ларисою Мурович (Тимошенко), яка виявила велику повагу до староукраїнської віри, професор познайомився листовно в кінці 60-х років. У 1968 р. вона, натхненна ідеєю відродження Рідної Віри, відновила журнал “Світання” в Канаді. Разом з інженером Нестором Роговським Лариса Мурович заснувала в м. Торонто і зареєструвала офіційно в канадійському Уряді Інститут імені Володимира Шаяна ще за його життя. Ларису Мурович і Нестора Роговського Володимир Шаян вважав “героїчно посвяченими”, написавши: “цих двоє карпатських буковинців є моїми найкращими людьми в Канаді. Їм моя безсмертна вдячність і любов. Найбільша пошана”. Своїм лицарем В. Шаян вважав також поета Левка Ромена, якого Лариса Мурович згадує як одного із співзасновників Інституту. До групи сподвижників цього Інституту належав також Смеречинський (ініціали невідомі), якого згадує доктор Ю. Лісовий у своєму листі до М. Ситника від 7.01.1983 р. [14].
Закипіла творча робота невеликого осередку Інституту. Збіркою коштів 28 його членів були видані праці Володимира Шаяна “Найвище світло”, “Найвища Святість”, “Григорій Сковорода – лицар Святої борні”. В. Шаян був безмежно вдячний своїм друзям і щасливий з їхньої відданості ідеї Відродження Рідної Віри. Водночас, він, як міг, листовно застерігав їх не спокушатися кількістю навернених “неофітів”: “Масу нам потрібно, але потрібно Авторитету як основи гієрархії і ладу... Зерно таке, як і ядро. Яке ядро, такий майбутній рух. Самозванчі амбіції збудять хаос. Хаос зможе опанувати тільки Духова Сила. Орден зможе створити тільки уроджений до цього. Орлигора – це збунтований учень. Так скоро він матиме своїх збунтованих учнів... Я не шукаю малодухів, але Лицарів” (лист до друзів від 25 серпня 1972 р.) [15].
На початку 70-х років В. Шаян від значного напруження та перевтоми часто хворів на серце, кілька разів перебував у шпиталі, де продовжував писати: тут була написана і його праця про Велесову Книгу. Канадійські друзі, занепокоєні станом здоров’я вченого, вирішили перевезти В. Шаяна до Канади, влаштувавши йому догляд і кращі умови для життя та праці, однак цьому планові не судилося здійснитися. Відчуваючи близький кінець, Володимир Шаян з болем писав: “Передо мною багато праць. Може встигну докінчиити деякі... Праця про Великого Бога... Праця про Перуна. До неї багато матеріалів... Праця про Богиню Світання готова в руках і у присвяті Ларисі Мурович, що вже здобула Безсмертя в нашій історії. Поки що доведеться кінчити. Мушу написати ще іншого листа в загальних справах. Їх є стоодна... Зворушений Вашою любов’ю та відданістю у важких годинах проби, Ваш Володимир. Лондон, 12.VII.1974 [521. 75]. А 15 липня 1974 р. професор, Волхв Володимир Шаян відійшов у Вічність.