Що ж до етнічного боку формування та розвитку націй, то його основний зміст складає процес консолідації, “стягування, згущення” в різних площинах (соціальній, побутовій, мовній) національного організму на певній соціальній базі, подальше цементування внутрішньої національної єдності, вільної від соціальних антагонізмів. Консолідаційні процеси залежно від історичних умов можуть набувати різної форми і глибини, проте їх результатом завжди виступає більш повний прояв національних ознак, включаючи територіальну, мовну та культурно-побутову спільність, а також зростання національної самосвідомості. І як би ми не ставилися до цього, національний момент продовжує відчутно впливати на соціальні процеси, що далеко не завжди враховується в суспільній практиці.
Наведених у цій праці фактів появи і діяльності язичницьких громад (у понад 20 розглянутих мною країнах) та їхньої обрядової практики впродовж майже всього ХХ століття цілком достатньо, щоб констатувати початок етнорелігійного ренесансу в Європі. Фактологічний матеріал дає мені право зробити науковий висновок про закономірність процесу відродження етнічних релігій (за схемою циклічної повторюваності ідей, явищ, тенденцій), а також співвіднести його з містичним одкровенням Ф. Ніцше про “Вічне Повернення” всіх речей і явищ.
У результаті дослідження етнорелігійного ренесансу в європейських та інших країнах, я дійшла таких висновків:
1. Перехід від політеїзму до монотеїзму не був закономірним еволюційним явищем у межах однієї релігії, а був збігом негативних етнічних контактів та історично-політичних обставин. Насаджений силоміць як чуже етнічне явище, монотеїзм лише замінив природну етнічну віру штучною “світовою” і тим самим поставив її під загрозу повного знищення.
2. Універсальні (так звані “світові” або “інтернаціональні”) релігії використовуються і цілеспрямовуються світовими латентними структурами як засіб глобальної інформаційної війни проти етнічної різноманітності світу.
3. Всьому науковому світові нав’язана хибна методика вивчення релігійних процесів, яка не дає змоги побачити проблему в цілому: дослідження юдаїзму і християнства провадяться окремо одне від другого, що до певної міри приховує від дослідника, що християнство є логічним продовженням юдаїзму і становить собою глобальний біблійний проект створення так званого “нового світового порядку”.
4. Лише комплексне вивчення аврамічних релігій (юдаїзм, християнство, іслам; сюди ж належить і комунізм, що має всі ознаки громадянської релігії) та їхньої антагоністичної спрямованості на подавлення всього етнічного (язичництва, рідної віри, національної самобутності всіх народів) дають змогу розпізнати основні риси, напрямки і методи спланованої побудови світового рабовласницького суспільства (“нового світового порядку”), де рабами стають етнічні спільноти, а господарями – інтернаціональна юдаїстична мафія.
5. Внаслідок впроваджуваного плюралізму політичних і релігійних доктрин, цілеспрямовано знижується (руйнується) рівень гомогенності корінних європейських націй, що призводить до зниження компліментарності, підвищення внутріетнічних та міжетнічних протиріч, фрагментаризації свідомості – посилення енергії розпаду.
6. Оскільки в самих універсальних релігіях закладена “вибухівка”, яка постійно сіє ворожнечу між народами (юдаїзм, ортодоксальне та католицьке християнство, протестантизм, іслам та ін.), то логічно було б спрямувати пошук релігійної гармонії в русло природних етнічних систем за принципом “єдність різноманітного”, що й проголошується Світовим Конгресом Етнічних Релігій (WCER).
7. Штучне цілеспрямоване вихолощення етнічної специфіки з духовно-культурної сфери, викликало стихійний етнічний протест за принципом самозбереження націй – своєрідну компенсацію за деетнізацію, що проявило себе у вигляді народних спроб відродити свої власні витокові релігії (рідну віру).
8. Поняття, виражене словом “рідна” в його застосуванні до того чи іншого народу, є тотожним поняттю “етнічна”; отже, рідна віра (етнічна релігія) – це автохтонна система світогляду, культу та обрядовості даного народу.
9. Відродження рідних релігій серед багатьох європейських народів – нова якісна ознака ідеології радикально Правих рухів у Європі, альтернативна глобалізації і “новому світовому порядку”.
10. Традиційні язичницькі (автохтонні) релігії є невід’ємною складовою частиною національної культури і мають бути включені у загальнодержавні програми етнокультурного відродження та отримати державну підтримку.
11. Природно, що всі народи відмінні між собою, – саме тому етнорелігійний ренесанс позначений багатоманітністю. Кожен етнос з його рідним мікрокосмом є лише цеглинкою в космічній структурі макрокосму; він по-особливому віддзеркалює та інтерпретує макрокосм, що виявляється в якісній різноманітності і унікальності кожної з етнічних традицій.
12. Етнорелігії (язичництво) – природний генератор духовного життя етносів і упорядник їхнього життєвого простору та морально-звичаєвих відносин, де гарантом цілісності етнічної спільноти виступає сама етнічна група з її усталеними етнічними звичаями і цінностями Роду.
13. Феноменальність рідної віри полягає в тому, що вона консервує, а за сприятливих умов – самовідтворює власні етнічні цінності: таке відтворення може відбуватися у підсвідомості носіїв власної етнічної культури як своєрідне “пригадування” окремими представниками колективного досвіду своїх предків.
14. Зв’язки, що об’єднують людей в етноси, поширюються не лише в просторі (Рідна Земля), але і в часі (традиції Предків і їх розвиток нащадками), отже, багатотисячолітні духовні традиції, що склалися природним шляхом, мають переваги перед матеріалістичними глобальними релігійними доктринами, виявляють більшу життєздатність, і тому вони мають властивість періодично відроджуватись.
15. У процесі життя етносу його природна релігія зазнає еволюційних змін, вдосконалюється, шліфується духовними провідниками, входить в кров і плоть народу своєю обрядовістю, світоглядом, моральними нормами поведінки. Якщо розвитку етнічної релігії не перешкоджають якісь зовнішні чинники – війни, поневолення, окупації, якісь асимілятивні процеси, – то рідна віра може бути самодостатньою духовною системою на будь-якому етапі життя свого етносу, навіть на самому модерному.
16. Ототожнення віросповідної спільноти з етносом має свої позитивні якості і очевидні переваги над “плюралістичною” поліконфесійністю громадян однієї країни: єдність інтересів людини, суспільства і держави, зниження конфліктності на релігійному ґрунті, консолідація всіх державотворчих елементів.
17. Тільки маючи власну національну віру, народ здатен зберегти свою самобутність, державність, справжню незалежність, етнічну ідентичність.
18. Політеїстична віротерпимість Рідної Віри до інших етнічних релігій виявляється справжнім контрастом до монотеїстичної нетерпимості світових релігій, що звичайно, позитивно впливає на розвиток відносин з сусідніми народами. Цінність політеїзму можуть зрозуміти лише ті вчені, державні діячі та всі громадяни, які звільняться від монотеїстичної парадигми, нав’язаної глобалістами.
19. Сьогодні етніцизм є альтернативою вульгарно-матеріалістичному розумінню суспільних процесів, обумовлених виключно соціально-економічними мотивами. Всеохоплююче проникнення етнічної ідентичності в усі сфери суспільного життя свідчить про домінування етнічних цінностей над “класовими” та економічними.
20. Глобальні “ідеологи” не можуть не розуміти загрозу їхнім планам з боку етнічних релігій. Ними вже розробляються методи протидії етнічному прозрінню. Головна їхня методика – підміна природних цінностей, спотворення чи вихолощення основного їх змісту. Вони розробляють власні ідеологічно-релігійні сурогати, які прищеплюють у середовище вже пробуджених етніків. Такими новотворами є “інглінги”, “вєдісти”, “ньюейджери”, “мертвоводники”, “віртуальні язичники” та інші квазірелігії, створювані різними спецслужбами. Держава має розробити систему захисту від подібних лжепророків і новітніх лжевчень.
21. Етнічна релігія: прогноз і перспективи розвитку. Виходячи з того, що здатність до переосмислення духовних вартостей притаманна, насамперед, людям з високим потенціалом етнічної самосвідомості та достатнім загальноосвітнім рівнем, – у недалекому майбутньому можемо очікувати поступового утвердження етнорелігії як елітарної (аристократичної) духовної культури, повністю очищеної від християнських пережитків.
22. Далі, згідно закономірностей окреслених Ю. Еволою, природним чином сформується суспільна ієрархія нового постхристиянського суспільства. Етнічна релігія створить світ власних цінностей, які виявлять свої очевидні переваги над догмами відживаючих, нівелюючих особу і етнічний колектив, релігій. Ці етнорелігійні цінності стануть престижними завдяки своїм ідеалам, естетиці, стилю життя, людським якостям.