Що ж сталося в суспільних відносинах доби переходу до феодалізму, коли відбулися “кардинальні зміни”, і коли за Біблією: “Кожен, хто приносить жертву богам, крім Бога Одного, підпадає закляттю”? [38. 2 М. Вих. ХХІІ. 19] – ставлять питання згадані автори і не знаходять на нього переконливої відповіді.
Але відповідь лежить на поверхні: інший менталітет творців Біблії, в основі якого – релігійна нетерпимість, зневага до чужих народів і намагання вивищитись над іншими. Тобто відмінність полягає насамперед в етнічному світосприйнятті і національному характері. Зауважимо принагідно, що вираз “підпадає закляттю” – це не просто “словесному прокляттю”, як може здатися на перший погляд. Треба враховувати, що український переклад Біблії здійснено відомим християнським діячем і професійним філологом митрополитом Іларіоном (Іваном Огієнком), який досить злагіднено переклав оригінал, хай це залишиться на його совісті. Насправді Огієнківське “закляття” (словесна клятьба) – в оригіналі “заклання”, тобто заколювання “вістрям меча”, як неодноразово пересвідчуємося з численних настанов “Старого Заповіту”. Наведемо те саме місце з Тори (заради точності, не перекладаючи з російської, бо український переклад Тори поки що невідомий): “Приносящий жертвы идолам да будет истреблён – только лишь Богу следует служить” [458. ІІ. 22. 19]. Гадаю, слово “истреблён” буде цілком зрозуміле сучасним читачам? Під “Богом”, звичайно розуміється біблійний, він же і юдейський Ягве (Єгова). Як зазначає один з авторів “Академічного релігієзнавства”: “Так, давньоєврейський бог Ягве (Єгова) постає спочатку як етнічне божество: “Я господь (в єврейському тексті Тори – ім`я Ягве), Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів переді мною” (Вих.20:2-3). Отже, інші боги теж існують, але вони – чужі” [7. 634] (курсив мій. – Г.Л.).
Етнічні релігії не мають потреби поширюватися на чужі території. Вони є етнозберігаючим чинником для свого власного народу. Експансія “інтернаціональних” релігій має на меті загарбницькі плани: поневолення народів шляхом накинення їм чужих релігійних доктрин, як правило, шляхом війни. Вся історія християнізації Європи (Хрестові походи, Інквізиція) – красномовне свідчення військово-релігійної глобальної експансії, досвід якої і відпрацьовані впродовж багатьох століть на тисячах жертв методи, що сіяли масову істерію, стали “по суті психологічним аналогом чуми” [28. 146]. Використовуються вони і нині в сучасній політиці. Для виправдання своєї експансії створювалися міфи про “виключність”, “вищість”, “богообраність” релігій і народів, їх “місій” і т. д. Все, що не відповідає християнській (витоково юдейській) доктрині, оголошується шкідливим і прирікається на знищення. Така відверта й очевидна програма глобального підкорення світу.
Для моєї роботи найдоцільнішою видалась класифікація релігій за етнічним принципом, до якої я вдавалася вже неодноразово [259. 93–97]. У такій системі маємо два типи релігій з усіма їхніми характеристиками і різновидами:
а) етнічні релігії – природні (створені природним шляхом впродовж багатьох століть самим народом, мають астрономічний календар); локальні (місцеві); екологічні (з культом природи); життєрадісні; розвиваються у межах свого етносу і не поширюються за межі етнічної території, бо в цьому немає потреби, адже етнічні релігії існують як засіб самозбереження етнічної самобутності;
б) світові (або, точніше, інтернаціональні) релігії – штучні (витворені окремою людиною, пророком, засновником); глобальні (мають міжнародний характер); космополітичні (нехтують національним і проповідують заміну етнічного світовим); відірвані від природи (мають календар за датами життя пророка, незалежний від астрономічних циклів природи); аскетичні (проповідують мучеництво, страждання, фізичні обмеження); місіонерські (прагнуть поширитися серед багатьох інших народів);
в) до світових примикають неорелігійні напрямки – штучні (створені на ґрунті існуючих світових, або на ґрунті етнічних, але вже з новим філософським наповненням, мають авторів-засновників); прагнуть стати міжнародними; місіонерські; найчастіше космополітичні; часто синкретичні або еклектичні (суміш різних вчень і моральних настанов), тяжіють до світових.
Е. Дюркгайм вважає, що “всі релігії можна порівнювати між собою, оскільки вони є різновидами одного явища, то неодмінно існують головні елементи, спільні для них” [160. 8]. Компаративне (порівняльне) релігієзнавство засвідчує, що між світовими та етнічними релігіями вочевидь більше відмінностей, ніж спільного. Мало того, між цими ідеологічно різними релігіями історично точиться запекла і непримирима боротьба. Таким чином, щоб виявити причини взаємного генетичного несприйняття і протиборства цих систем, яка актуальна і нині, доцільно розглядати природні і штучні релігії як пару генетичних (расово-етнічних), ідейних (ідеологічних) і світоглядних (теологічних) протилежностей (див. таблицю 1).
Таблиця 1.
Природні та штучні релігії як пара протилежностей