Яда похитала головою й махнула порожньою ампулою в бік велетня.
— Ні. Досі зачумлена. До втрати пульсу.
— Ядо, тобі ніхто не казав, що в тебе проблема з наркотиками?
Сухорлява жінка уривчасто загигикала, так само не стримуючи сміху, як раніше не стримувала посмішки. Орр вискалився ширше. Він удав наркотичне тремтіння, сіпання й ідіотське обличчя. Ядвіга вибухнула сміхом. Він був заразний. Я побачив усмішку на обличчі Сильви й почув, як пирхнув і собі.
— А де Кійока? — спитав Орр.
Яда кивнула головою на кімнату, з якої була вийшла.
— Спить.
— А Ласло й досі ганяє за тією озброєною дівкою з вирізом?
Сильва глянула на нього.
— Ти про що?
Орр блимнув.
— Ти ж знаєш. Тасмина, Таміта чи як її там. З бару на Муко. — Він викопилив губи й звів грудні м’язи докупи долонями, а тоді скривився й перестав тиснути, коли натяглася шкіра на його недавньому операційному шві. — Ти бачила її саме перед тим, як гайнула від нас. Господи, ти ж була там, Сильво. Не думав я, що такі буфери можливо забути.
— У неї просто локатори не налаштовані на таке озброєння, — засміялася Ядвіга. — Низький споживчий попит. А от у мене…
— Народ, хтось із вас чув щось про цитадель? — недбало спитав я.
Орр крекнув.
— Ага, проскакувало в новинах, поки я був унизу. Схоже, що якийсь псих виніс половину бородатої верхівки Текітомури. Кажуть, що їхні пам’яті зникли. І що той хлопець просто вирізав їх із хребтів, наче все життя цим займався.
Я побачив, як Сильва перевела погляд на кишеню мого пальта, а тоді вгору, до моїх очей.
— Хтось був дико сердитий, — сказала Яда.
— Ага, та яка з того користь, — Орр узяв пляшку з кухонної робочої поверхні. — Тим дядькам усе одно не можна перечохлятися. Це для них предмет віри.
— Збоченці всрані, — Ядвіга знизала плечима й утратила до них інтерес. — Сильва каже, що ти внизу набув ендорфінів.
— Таки набув, — велетень підкреслено обережно налив собі склянку віскі. — Дякую, що спитала.
— Ой, Орре, ну чого-о-о ти такий.
Пізніше, коли лампи притухли, й атмосфера в квартирі затихла до майже коматозних ознак, Сильва відіпхнула зім’яклу Ядвігу вбік на кріслі й нахилилася до мене, а я саме насолоджувався відсутністю болю в боці. Орр уже давно був подався до іншої кімнати.
— Це ти зробив? — тихенько спитала вона. — Те діло в цитаделі?
Я кивнув.
— З якоїсь особливої причини?
— Еге ж.
Коротке мовчання.
— Отож, — нарешті мовила вона, — то був не зовсім порятунок у стилі Мікі Нозави, хоч би який він був із себе, еге ж? Ти вже до того був накручений.
Я всміхнувся, трохи загальмовано через ендорфіни.
— Скажімо, то було вдале передчуття.
— Гаразд. Мікі Передчутливий — непогано звучить. — Вона по-совиному насупилася до денця своєї склянки, яка, як і пляшка, вже давненько спорожніла. — Мушу сказати, Мікі, ти мені подобаєшся. Не можу вказати пальцем. На те, чим саме. Але це так. Ти мені подобаєшся.
— Ти мені теж подобаєшся.
Вона помахала пальцем — можливо, тим самим, що ніяк не міг вказати на якусь мою чесноту.
— Це не секс, знаєш?
— Знаю. Ти бачила діромаху в мене в ребрах? — Я безладно потрусив головою. — Ясно, що бачила, електрохімічний зоровий чип, правильно?
Вона благодушно кивнула.
— І ти справді з родини зречників?
Кисла гримаса.
— Аякже. Прийменник «з» — ключовий.
— Вони тобою не пишаються? — я тицьнув пальцем у бік її обличчя. — Можна було б подумати, що це якраз є доволі твердим кроком у напрямку до Завантаження. Якщо міркувати логічно…
— Ага, логічно. Ти ж про релігію говориш. Бісові зречники не набагато логічніші за бородатих, якщо вже розібратися.
— То вони не схвалюють?
— Тут думки розділилися, — сказала вона з удаваною дипломатичністю. — Радикальним здобувачам воно не подобається. Їм не подобається будь-що, що міцно прив’язує системи конструктів до фізичного буття. Табір вірян-готувальників просто хоче жити з усіма в мирі. Кажуть, що будь-який віртуальний інтерфейс — це, як ти сказав, крок у напрямку. Вони все одно не чекають, що час Завантаження настане за їхнього життя, а вважають нас усіх просто служниками підготовчого процесу.
— А твої з якого табору?
Сильва змінила положення в кріслі, насупилася й знову пхнула Ядвігу, щоб звільнити більше місця.
— Колись були поміркованими готувальниками, і так мене і зростили. Але за кілька останніх десятиліть, коли під боком бородаті й уся ця антикортикальна проповідь, багато поміркованих перетворюються на хардкорних здобувак. Певно, моя мати пішла цією стежкою, бо завжди була в нас благочестивою. — Вона знизала плечима. — Хоча я гадки не маю. Не була вдома багато років.