Але це було не так.
То був сміх.
Він теплом розійшовся в мені після першого вологого кашлю, вимагаючи місця в грудях і пробиваючись звідти назовні. Він виніс воду з рота, і я не міг зупинитися.
— Ану не смійся, гімнюче.
Я не міг. Я реготав. Нова енергія наповнила м’язи рук разом з непроханими веселощами, сповнила геконівські долоні, налила пружною силою кожен палець.
— Який же ти тупий гімнюк, Раде. Вона була з новопештських багатіїв, вона ніколи б не переводила себе на таких вуличних, як ми. Тієї осені вона поїхала вчитися до Міллспорта, і я ніколи її більше не бачив. Вона й сказала мені, що я її більше не побачу. Сказала не журитися через те, що ми повеселилися, але жити так не могли. — Поки він глипав на мене, я майже несвідомо почав підтягуватися до краю загону. Вперся грудьми у твердий вічнобетонний край. Хекав, коли говорив. — Ти справді думаєш, що колись би зміг наблизитися до такої, як вона, Раде? Думав, що вона народить тобі дітей і сидітиме на пристані Спекни разом з іншими дружинами бандитів? Чекатиме тебе додому. Коли ти вгашений повзтимеш із «Ватанабе» на світанку? Це ж треба. — 3 мого крехтання знову почав вириватися сміх. — Це ж треба жінці, яка б вона не була, настільки втратити надію, щоб на таке піти?
— Щоб ти здох! — закричав він і копнув мене в обличчя.
Мабуть, я чекав цього. Безперечно, я достатньо наривався. Але зненацька все це здалося мені дуже далеким і неважливим поруч із яскравими картинами того літа. Хай там як, все зробив не я, а ейшундівський чохол.
Моя ліва рука злетіла вгору і вхопила його за гомілку, коли та відскочила назад після удару. Геконівська долоня зімкнулася. Я оскаженіло смикнув, і він кумедно підскочив на одній нозі до краю загону. Він дивився на мене, м’язи його обличчя посмикувалися.
Я впав і потягнув його за собою.
Падати було невисоко. Краї загону були такі ж похилі, як і в ямах для боїв, а зірваний місток застряг приблизно посередині вічнобетонної стіни, ще й майже рівно. Я впав на плетений метал, а Шегешвар приземлився на мене зверху. Повітря вилетіло з моїх легень. Місток здригнувся й проскрипів униз ще на пів метра. Пантера під нами ошаленіла, намагаючись підсунути його до підлоги загону. Вона відчувала кров, що текла з мого розбитого носа.
Шегешвар крутнувся, люто зиркаючи на мене. Я вдарив. Він коротко загарчав крізь зуби й пораненою рукою натиснув мені на горло. Це вирвало з нього крик, але він не послабив тиску ані на мить. Пантера вдарилася в бік поваленого містка, хекнувши в мене смородом крізь металеве плетиво. Я побачив одне люте око, яке потім сховалося за снопом іскор, викресаних кігтями з металу. Вона вищала й пускала слину, як навіжена.
Може, вона й була навіжена.
Я буцав ногами і смикався, але Шегешвар мене притиснув. Маючи за спиною дві сотні років вуличного насилля, подібні бійки він не програвав. Він спопеляв мене поглядом, ненависть давала йому сили побороти біль від осколкового розряду в руці. Я звільнив одну руку і знову спробував ударити його в горло, але він був готовий. Блок ліктем — і мої пальці ледве торкнулися його щоки. Тоді він захопив мою руку і переніс більше ваги на ушкоджену руку, якою душив мене.
Я підняв голову і вкусив через куртку його вражене бластером передпліччя. Кров виступила на тканині й залила мені рот. Він скрикнув і вдарив мене кулаком іншої руки збоку по голові. Тиск на мою шию почав діяти — я вже не міг дихати. Пантера гатила об металеве плетиво містка, і я смикнувся. Трохи перемістився вбік.
І скористався цим.
Силоміць просунув розтулену долоню вгору і приклав її до його обличчя збоку. Різко смикнув униз.
Геконівські шпичаки вкололися в шкіру. Там, де мої пучки тиснули на неї найсильніше, обличчя Шегешвара розірвалося. Спрацював інстинкт вуличного бійця — він заплющив очі, але це не допомогло. Мої пальці захопили повіко, відірвали його від чола, зачепили око й витягнули його назовні на оптичному нерві. Він утробно загорлав. Раптова злива крові домішалася до сірості дощу й забризкала мені лице. Він відпустив мене й посунувся назад. Його риси перекосило, око звисло назовні, а з очниці штовхало фонтанчики крові. Я закричав і пішов на нього, замантулив йому боковий у непошкоджену половину обличчя, від чого він хитнувся на протилежний поручень.
Якусь секунду він повисів на ньому, виставивши нетвердий блок лівою рукою і міцно стиснувши в кулак правицю — попри пошкодження, якої та зазнала.
І болотяна пантера загребла його.
Був і не стало. Мелькнула розмита грива і мантія, передня лапа зачепилася, дзьоб роззявився. Кігті вгородилися в нього на рівні плеча й потягли з містка вниз, як ганчір’яну ляльку. Він раз крикнув, а тоді я почув єдиний жорстокий хруст, коли зімкнувся дзьоб. Я не бачив, але пантера, певно, перекусила його навпіл просто на місці.