То що в тебе за оборудка? Я думав, що ти зараз тусуєшся з Радулом Шегешваром. Ностальгія за рідним містом і дешева організована злочинність.
Еге ж. Я хмуро глянув на нього. І де це ти чув?
Він знизав плечима.
Десь. Знаєш, як буває. То чого тебе знову пре на північ?
Віброніж знову врізався в плоть і м’язи. Я вимкнув його і почав підважувати вирізану ділянку хребта з шиї Юкіо Хіраясу.
Цвіт якудзи, мертвий і позбавлений пам’яті. За сприяння Такеші Ковача — ось що буде написано на вивісці, що б я зараз не зробив. Танаседа прагнутиме крові. Імовірно, Хіраясу-старший теж. Можливо, він чітко усвідомлював, яким губоляпом і недоробком був його син, але чомусь я в цьому сумнівався. Та й навіть коли б і усвідомлював, то кожне правило обов’язку, якими підперезувалася якудза на Світі Гарлана, мало змусити його вчинити правильно. Отака вона, організована злочинність. Новопештська мафія гайдуків Радула Шегешвара чи якудза, північ чи південь — усі вони до всирачки однакові. Убога залежність від кровних зв’язків.
Війна з якудзою.
Чого тебе знову пре на північ? Я глянув на вирізану ділянку хребта й на кров на своїх долонях. Не цього я прагнув, коли сідав на аероплав до Текітомури три дні тому.
— Мікі? — на мить це ім’я нічого для мене не значило. — Гей, Мікі, ти в порядку?
Я глянув угору. Вона стежила за мною з прискіпливим неспокоєм. Я силувано кивнув.
— Так. Усе добре.
— Ну, тоді як думаєш, ти зміг би працювати трошки швидше? Орр скоро повернеться і зразу захоче почати.
— Аякже, — я перевернув другий труп. Ніж знову ожив. — Мені все одно цікаво, що в тебе за плани на Ядвігу.
— Побачиш.
— Якийсь фокус, та?
Вона нічого не сказала, а тільки підійшла до вікна й визирнула назовні, у світло й гомін нового дня. А тоді, коли я зробив на хребті другий надріз, вона озирнулася в кімнату.
— Чого б тобі не поїхати з нами, Мікі?
Ніж зіскочив з кістки й занурився по руків’я.
— Що?
— Їдьмо з нами.
— До Драви?
— Ох, ти мені казатимеш, що маєш кращі шанси проти якудзи в Текітомурі?
Я звільнив лезо й закінчив надріз.
— Мені потрібне нове тіло, Сильво. Моє теперішнє геть не в тому стані, щоб зустрічатися з віймінтами.
— Що якби я могла це владнати?
— Сильво, — я крекнув од натуги, видобуваючи ділянку хребта з тіла. — Де ти хочеш знайти мені нове тіло на тому тридраному Новому Хоккайдо? Та земля й так заледве терпить людське життя. Де ти збираєшся шукати там обладнання?
Вона вагалася. Я облишив роботу — пробуджена посланська інтуїція усвідомила, що треба послухати.
— Минулого разу, — повільно сказала вона, — ми там натрапили на урядовий командний бункер у пагорбах на схід від Шопрона. Розумні замки були надто складні, щоб зламати їх за час, що ми мали, ми однак були надто далеко на півночі, і та територія кишить віймінтами, але я зазирнула достатньо глибоко для загального огляду. Там повністю обладнана медична лабораторія з усім начинням, від установки для перечохлення до кріокамер з клонами. А ще два десятки чохлів — бойовий біотех, судячи з сигнатур.
— Ну, це було б логічно. Це туди ви хочете доправити Ядвігу?
Вона кивнула.
Я замислено подивився на колодочку хребта в руці й на рану з роздертими краями, з якої я її видобув. Я подумав про те, що зробить зі мною якудза, якщо впіймає в цьому чохлі.
— І надовго ви туди?
Вона знизала плечима.
— На скільки буде треба. Ми запаслися на три місяці, але минулого разу вичерпали свою квоту за половину цього часу. Якщо захочеш, зможеш повернутися раніше. Аероплави регулярно ходять із Драви.
— І ти певна, що те добро в бункері й досі працює.
Вона усміхнулася й похитала головою.
— Чого ти?
— Це ж Нове Хоко, Мікі. Там усе досі працює. В цьому вся проблема того всраного краю.
Розділ п'ятий
Аероплав «Зброя для Ґевари» мав достоту такий само вигляд, як можна було уявити з назви — важко броньована й малопомітна акула, а не корабель, зі шпичаками озброєння згори, що скидалися на колючки спинного плавця. На різку відміну від комерційних аероплавів, що сновигали маршрутами між Міллспортом і Шафрановим архіпелагом, він не мав зовнішніх палуб чи веж. Місток — стерта мозоля у передній частині нудно-сірої надбудови, а борти без жодних примітних рис гладенькими вигинами розходилися в боки й простягалися по корпусу. Два вантажні шлюзи, що відкривалися обабіч носа, з виду були спроектовані для того, щоб викидати назовні зграї ракет.