Я ступнув уперед і побачив, як він стає в бойову захисну стійку.
— Що б тобі не наговорили, я бачив на сто років більше світанків. І зараз я тебе позбавлю їх усіх.
— Он як? — він видав гидливий горловий звук. — Ну, якщо всі ті світанки приводять мене туди, де ти є зараз, то ти зробиш мені ласку. Бо що б там зі мною не сталося, єдиний, ким я ніколи не хотів би стати — це ти. Я радше прострелю собі потилицю й пам’ять, аніж докочуся до того, чим ти є зараз.
— Так бери й роби. Позбав мене клопоту.
Він засміявся. Сміх мав прозвучати зневажливо, але, на мою думку, вийшло не дуже добре. Я також почув нервозність і забагато емоцій. Він махнув рукою, ніби змітав мене вбік.
— Дядьку, мені так тебе шкода, що я не можу позбутися спокуси відпустити тебе.
Я похитав головою.
— Ти не розумієш. Я не дозволю тобі забрати її до Гарлана. Це край.
— Ще й який, біс його бери. Повірити не можу, як ти пересрав собі життя. Трясця, подивися на себе.
— Це ти подивися на мене. Це останнє обличчя, яке ти побачиш, тупий ти малий серуне.
— Не розводь мелодраму, старий.
— О, тобі це здається мелодрамою?
— Ні, — цього разу він відміряв зневагу дуже чітко. — Все надто жалюгідно навіть для неї. Це дика природа. Ти як той кульгавий старий вовк, що вже не встигає за зграєю, і йому доводиться бовтатися скраєчку і сподіватися, що йому перепаде трохи м’яса, якого хтось уже не схоче. Я не можу повірити, що ти здуру пішов з Корпусу, дядьку. Не можу повірити, хоч ти всрися.
— Не репетуй, тебе там не було! — гаркнув я.
— Так, бо коли б був, то нічого з цього не трапилося б. Гадаєш, я так само спустив би все в нужник? Просто розвернувся й пішов би, як тато?
— Та іди в сраку!
— Серло старе, та ти ж так само їх покинув. Пішов з Корпусу і пішов з їхніх життів.
— Ти ніфіга не знаєш, про що мелеш. В їхніх життях я був так само потрібен, як драна сіткомедуза в басейні. Я був злочинцем.
— Точно, був. То як, ти хочеш за це медаль?
— Ой, а ти б що зробив? Ти колишній посланець. Знаєш, що це означає? Заборона державної служби, військового рангу або посади в корпораціях вище рівня трави. Закритий доступ до легальних схем кредитування. Якщо ти такий до всирачки розумний, як би ти розіграв ці карти?
— Я б узагалі нікуди не йшов.
— Тебе там не було, щоб ти здох.
— Ну гаразд. Що б я зробив, бувши колишнім посланцем? Не знаю. Але я з біса добре знаю, що через майже двісті років не докотився б до такого, як ти. Самотній, голосракий, залежний від Радула Шегешвара і купки драних серферів. Ти знаєш, що я відстежив тебе до Рада раніше, ніж до нього дістався ти? Знав таке?
— Звісно, що знав.
Він на хвильку затнувся. У голосі залишилося зовсім трошки посланської витримки — він надто розлютився.
— Нехай, а ти знав, що ми передбачили кожен твій крок після Текітомури? Знав, що я влаштував засідку на Рилі?
— Так, ця частина плану тобі вдалася особливо добре.
Новий градус люті спотворив його обличчя.
— Не було ніякої драної різниці, тому що Рад однаково був нашим. Ми були прикриті від самого початку. Чого ж, ти думаєш, ви так легко відбулися?
— Гм, може тому що супутники збили твій штурмкоптер, а решта з вас була капець якою некомпетентною, щоб простежити за нами до Північного рукава?
— Гімном умийся. Думаєш, ми тебе дуже шукали? Ми від самого початку знали, куди ти попрямуєш. Від самого, бляха, початку.
Годі. Тверда крижина рішучості в грудях повела мене вперед з руками наготові.
— Тоді, — сказав я тихо, — тобі тільки й лишилося, що завершити справу. То як, упораєшся сам?
Довгу мить ми палили одне одного очима, і до нас обох дійшла невідворотність бійки. Тоді він кинувся на мене.
Нищівні удари в горло і пах, що вилетіли з густої хвилі атаки, яка відштовхнула мене на два метри назад, перш ніж я зміг загасити її. Рукою я відбив удар у пах нижнім блоком і зміг присісти досить глибоко, щоб прийняти лобом рубаний удар у горло. Водночас я вибухнув контрударом просто в основу грудної клітки. Він заточився, спробував зачепити мою руку улюбленим прийомом з айкідо, який я упізнав так чітко, що мало не засміявся. Я вирвався з нього і тицьнув йому в очі пальцями. Він відійшов за межу досяжності невеликим граційним півколом і видав мені боковий ногою. Удар ліг надто високо і був заповільний. Я вхопив його за ступню і без жалю вивернув її. Він крутнувся слідом за нею, полетів донизу і буцьнув мене в голову іншою ногою, коли інерція кругового руху здійняла її в повітря. Його підйом тріснув мене в обличчя — я вже відступав, намагаючись уникнути повної сили удару. Я випустив його ступню, а мій зір на мить розфокусувало. У секунду, коли він упав на землю, я перечепився через гравіноші. Вони хитнулися на своїх силових полях і підтримали мене. Я похитав головою, намагаючись витрусити з неї вітряну порожнечу.