Бійка була не такою жорстокою, як могла би бути. Ми обидва втомилися і неминуче поклалися на адаптивні системи своїх чохлів. Обидва припускалися помилок, які за інших обставин могли виявитися смертельними. І, мабуть, жоден із нас не був цілком певен, що саме ми робили тут, на тихій, порожній, нереальній в легкій імлі пристані.
Знаєш, здобувані вірять…
Голос Сильви, що замислено бурмотіла у своєму інфосховищі.
…що все назовні — це ілюзія, гра тіней, створена богами пращурів, щоб заколихувати нас, поки ми не будемо готові виточити собі власну реальність і Завантажитися в неї.
Дуже заспокійливо, хіба ні?
Я плюнув і набрав повітря. Зліз із вигнутої обшивки гравіношів.
Якщо піддатися, мабуть.
Трохи далі на пристані він уже зводився на ноги. Поки він випростовувався, я швидко підбіг, закликавши всі сили, скільки їх ще лишилося. Він побачив це і вигнувся мені назустріч. Копняк відбито піднятою зігнутою ногою, кулаки відведено обіручним блоком над головою і повз груди. Я пролетів повз нього за інерцією, і він повернувся слідом, увігнавши мені ліктя в потилицю. Я впав, перш ніж він устиг завдати ще шкоди, покотився й махнув руками, намагаючись збити його з ніг. Він зробив пірует убік, витратив секунду, щоб вишкірити зуби, і знову потупав до мене.
Вдруге за той ранок моє відчуття часу розчинилося.
Бойова обробка й накручена ейшундівська нервова система сповільнили все до черепашачої швидкості, розмитий, розмазаний рух десь позаду копняка, що підлітав до мене — вишкірені в посмішці зуби.
Ану не смійся, гімнюче.
Шегешварове обличчя, викривлене довгими гіркими десятиліттями в люту, а тоді розпачливу гримасу, коли мої насмішки прохромили ілюзорну броню, що її він наростив на собі впродовж сповненого насиллям життя.
Муракамі з повного жменею вирізаних пам’ятей знизує плечима, наче моє відображення.
Матір, сон і…
…а він махом копає її в живіт чоботом, вона здригається й перевертається на бік, миска перекидається, і мильна вона котиться до мене…
…лють піднімається в мені припливною хвилею…
…я старшаю з кожною секундою, і невдовзі виросту достатньо, і дістануся до дверей…
… я вб’ю його голіруч, я маю зброю в руках, мої руки — це і є зброя…
…гра тіней…
Його нога опускається. Вона летить ніби цілу вічність. В останню мить я покотився на нього. Він уже вклався в удар і нікуди не міг подітися. Нога влучила в моє звернуте вгору плече, і він втратив рівновагу. Я покотився далі, і він заточився. Удача наштовхнула його п’ятку на щось, що лежало на пристані. Нерухоме тіло Сильви. Він повалився назад через неї.
Я вирівнявся, перескочив Сильвине тіло і цього разу встиг упіймати його раніше, ніж він підвівся. Я жорстоким ударом дав йому ногою по голові збоку. Шкіра на скальпі репнула, і в повітря злетіла кров. Ще раз, поки він не відкотився. Губи луснули й пролили ще більше крові. Він поповз, нетвердо сперся на землю, і я з розмаху впав на його праву руку й груди усією вагою. Він крекнув, а мені здалося, що я відчув, як ламається рука. Я вдарив основою долоні в скроню. Його голова хилитнулася, а повіки затріпотіли. Я заніс руку для рубаного удару в горло, який мав перебити йому гортань.
…гра тіней…
Ненависть до себе живить тебе, бо ти перетворюєш її на лють проти тих мішеней, що є під рукою.
Це статична модель, Ковачу. Це скульптурна алегорія розпачу.
Я дивився на нього. Він ледве рухався, я легко міг його вбити.
Я дивився на нього.
Ненависть до себе…
Гра тіней…
Матір…
Раптово на мене наринув спогад про те, як я висів під марсіянським гніздовищем в Текітомурі, прикипівши до троса рукою. Паралізований і підвішений. Я побачив, як моя рука стискає той трос, утримуючи мене над прірвою. Утримуючи мене серед живих.
Не даючи мені рухатися.
Я побачив, як розтискаю захват по одному занімілому пальцю за раз, як прибираю руку.
Я підвівся.
Зліз із нього і відступив. Стояв і дивився, намагаючись осягнути щойно зроблене. Він блимнув на мене.
— А знаєш, — сказав я, і мій голос іржаво заклинило. Довелося починати знову, тихо і втомлено. — Знаєш, іди в сраку. Тебе не було на Інненіні, тебе не було на Лойко, тебе не було на Санкції-IV і на Домі Хунь. Ти навіть не бував на Землі. Ти ж гімна собачого не знаєш.