— Ви впевнені, що все вийде? — спитав я Сильву, коли ми досягли схиленої до води стикувальної рампи.
— Розслабся, — прогримів Орр позаду мене. — Це не круїзний лайнер на Шафрановій лінії.
Так і було. Як на операцію, що, за твердженням уряду, велася з дотриманням найсуворішої політики безпеки, посадка списантів на борт вразила мене кричущою недбалістю. Біля кожного шлюзу стюард у заляпаній синій уніформі приймав паперові документи і зчитував з них авторизації пристроєм, який майже не порушив би історичної атмосфери в експерії про часи Заселення. Нерівні черги особового складу, що сходив на борт, зміїлися причалом в усі боки, стоячи по гомілки у ручній поклажі. У холодному ясному повітрі передавалися з рук в руки пляшки й люльки. Туди й сюди чергою бігали вимучені веселощі й кривляння, а ще повторювані жарти про антикварний зчитувач авторизацій. Стюарди раз-по-раз утомлено всміхалися у відповідь.
— В якій сраці застряг наш Лас? — спитала Кійока.
Сильва знизала плечима.
— Він прийде. Завжди приходить.
Ми стали до найближчої черги. Купка списантів перед нами трохи поозиралася, кілька разів зміряла поглядами зачіску Сильви, а тоді повернулася до своєї внутрішньої гризні.
В цьому натовпі вона не здавалася дивною. Високий чорношкірий чохол на кілька груп далі в черзі мав заплетену в дреди гриву подібних пропорцій, а крім нього подекуди виднілися й інші, менш імпозантні.
Ядвіга тихо стояла коло мене.
— Це в Ласа якась патологія, — сказала мені Кійока, дивлячись куди завгодно, тільки не на Яду. — Завжди приходить у свинячий голос.
— Він так прошитий, — замислено сказала Сильва. — Без нахилу до балансування на межі не вийде зробити кар’єру прудкориба.
— Гей, я теж із прудкорибів, але приходжу вчасно.
— Ти не провідний прудкориб, — сказав Орр.
— Он воно що. Слухайте, ми всі… — вона глянула на Ядвігу й куснула губу. — Провідний — це просто позиція на полі. Лас прошитий точнісінько так само, як я чи…
Дивлячись на Яду, нізащо не можна було здогадатися, що вона мертва. Ми причепурили її на квартирі — променева зброя припікає рану, зазвичай від неї геть небагато крові — одягли її в тісний бойовий жилет морпіхоти й куртку, що прикривала рани, начепили великі чорні поляризовані окуляри на її розчахнуті від шоку очі. Тоді Сильва сягнула до неї через командну мережу й завела її руховий апарат. Гадаю, там довелося трохи зосередитися, але і близько не так сильно, як доведеться їй, коли вона виведе свою команду проти віймінтів на Новому Хоко. Вона змусила Яду йти біля свого лівого плеча, а ми оточили їх фалангою. Прості команди м’язам обличчя стулили рота мертвої списантки, а що ж до сіро-блідого обличчя — ну, в поляризованих окулярах і з обвислою сірою шкіряною торбою через плече Яда мала вигляд не гірший, ніж після відходу від трясучки та ендорфінового вибуху. Не думаю, що решта з нас була б привабливішою.
— Ваша авторизація, будь ласка.
Сильва подала пачку паперів, і стюард заходився по одному заганяти їх у зчитувач. Певно, вона одночасно передала мережею коротку команду м’язам шиї Ядвіги, бо мертва жінка трохи силувано нахилила голову, ніби оглядаючи броньований бік аероплава. Прекрасна ідея, все дуже природно.
— Сильва Ошіма. Команда з п’яти, — сказав стюард і підвів голову, щоб порахувати. — Багаж уже завантажений.
— Все правильно.
— Призначені каюти… — він примружився до екрана зчитувача. — Готово. З Р19 по Р22, нижня палуба.
Позаду, коло вершини рампи, зчинилося якесь вовтузіння. Ми всі озирнулися, крім Ядвіги. Я помітив вохряне вбрання, бороди, сердиту жестикуляцію й почув підвищені голоси.
— Що сталося? — недбало спитала Сильва.
— Ох — бородаті, — Стюард знову зібрав документи в пачку. — Увесь ранок нишпорять причалом. Кажуть, їх поскубла пара списантів в якомусь закладі ген на схід звідси. Ви ж знаєте, які вони стають, коли про це заходить мова.
— Еге ж. Довбані пережитки. — Сильва взяла папери й поклала їх кишені до куртки. — А в них є описи, чи їм підійдуть будь-які двоє списантів?
Стюард гмикнув.
— Кажуть, відео нема. Той заклад використовував усю наявну потужність під голопорно. Але в них є описи від свідків: жінка і чоловік. О, і в жінки було волосся.
— Господи, то це можу бути і я, — засміялася Сильва.
Орр дивно на неї глянув. Позаду нас наростав гамір.
Стюард знизав плечима.
— Так, це міг бути будь-хто з кількох десятків чільників, яких я впустив сюди від ранку. Знаєте, що мені цікаво — а що купка священників робила у барі, де крутять голопорно?