Ласкаво просимо до Світу Гарлана.
— Важко повірити, — пробурмотів Ласло, коли ми проходили останні кілька кілометрів угору гирлом до покинутих доків Драви. — Чотири сотні років на цій драній планеті, а ми ще й досі не можемо піднятися в повітря.
Він якось вибив доступ до однієї з оглядових галерей просто неба, які повипускав аероплав зі своєї броньованої спини, коли ми опинилися під парасолькою нагляду бази в Драві. Ще якимось чином він умовив нас піти туди разом із ним, і тепер ми всі стояли й ловили дрижаки від вогкого ранкового холоду, а мовчазні причали Драви пропливали з обох боків. Над головою простиралося сіре неперспективне небо.
Орр підняв комір.
— Щойно знайдеш спосіб списати орбітальний супутник, Ласе, дай нам знати.
— Підтримую, — сказала Кійока. — Зніми з неба супутник, і Міці Гарлан смоктатиме тобі щоранку, поки ти житимеш.
То була звичайна балачка для команд списантів, аналогічна байкам про п’ятдесятиметрових пляшкоспинів, які розповідали в барах Міллспорта капітани чартерних суден. Скільки б ти не настріляв на Новому Хоко, заробіток все одно мав людський масштаб. Якими б ворожими не були віймінти, врешті-решт, вони були створені нами самими, і то не далі як три століття тому. Вони не могли дорівнятися до спокусливого обладнання, яке марсіяни, вочевидь, залишили на орбіті навколо Світу Гарлана приблизно п’ятсот тисяч років тому. Обладнання, яке, з причин відомих тільки йому самому, спопеляло чисто тобі все, що здіймалося в повітря, дротиком ангельського полум’я.
Ласло похукав на руки.
— Якби вони захотіли цього, їх уже давно можна було б звести з неба.
— Ох, знову ти про це, — Кійока закотила очі.
— Про супутники наговорили купу краб’ячого гімна, — впирався Лас. — Про те, що вони встрелять будь-що більше чи швидше за гелікоптер, але чотири сотні років тому ми якось спромоглися нормально приземлитися на баржах-колоніях. Про те…
Орр пирхнув. Я побачив, що Сильва заплющила очі.
— …що уряд має ті гіперлітаки, які вони тримають на полюсі, і коли вони літають, то з ними нічого не трапляється. Про всі ті випадки, коли орбіталки виносять щось розташоване на поверхні, тільки про це багато не розповідають, а воно трапляється постійно. Ви, мабуть, не чули про той поглиблювач дна, який знайшли вчора розтрощеним коло мису Саншін…
— Про нього я знаю, — роздратовано сказала Сильва. — Почула, поки ми дожидалися тебе в черзі вчора вранці. Було сказано, що він біля мису наскочив на мілину. Ти вишукуєш таємну змову там, де є тільки некомпетентність.
— Капітане, ясно, що вони так сказали. Як же їм ще казати.
— Ох, та заради сраки.
— Ласе, синочку мій, — Орр поклав важку руку на плечі провідного прудкориба. — Якби то було ангельське полум’я, то від них не залишилось би мокрого місця. Ти ж знаєш. І ти чортяцьки добре знаєш, що в покритті біля екватора є прогалина, крізь яку можна провести цілий флот барж-колоній, якщо правильно все порахувати. Тому чого б тобі не покинути на якийсь час це змовницьке лайно й не оцінити пейзаж, який ти витяг нас усіх дивитися?
Видовище було доволі разюче. Драва свого часу була і торговим, і військовим портом для внутрішнього Нового Хоккайдо. Портовий район бачив кораблі з кожного міста планети, а буяння архітектури за доками заходило на десяток кілометрів до підніжжя гір і було домівкою майже для п’яти мільйонів людей. У розквіті комерційних сил Драва сперечалася заможністю й прогресивністю з Міллспортом, а військово-морський гарнізон був одним із найсильніших у північній півкулі.